Житія Святих - Жовтень - Данило Туптало

собору нашого не відлучиться, ось ми готові перед тобою за Христа померти і блаженного того кінця дістати". Святий же рече: "Я перед вами піду, хай раніше помру й буду вам провідником; як у місті вручили ви мені першоначальство, так і тут дайте мені, хай я перший предстану перед Христом". І знову мовив святий: "Коли котрий із синів моїх залишиться живий у вірі святій, цей нехай буде наслідником маєтків моїх, від них-бо три села даю святій Церкві, яка невдовзі відновлена має бути. Беззаконний же цей мучитель негайно загине, Церква ж у місті цьому встане й процвіте, як квіт червоний, стількох рабів Христових обагрена кров'ю!" Це промовив святий, благословив народ, звів руки й очі підняв на небо, й мовив: "Слава Тобі, Господи, від усіх оцих!" — і, повернувшись до царя, проказав: "Хвалю тебе, царю, що потерпів ти мене і не перервав слів моїх, але дав мені час побесідувати із друзями моїми. Тепер не гайся більше, але чини, що хочеш, бачиш-бо намір наш і пізнав ти думку нашу, що не може такого бути, аби ми відкинулися Христа і пішли за твоїм безбожжям".

Цар же, побачивши їх незмінних, усіх на смерть засудив. І поведено було святих до одного потока, названого Одіас, щоб були там усічені у голови. І досягли призначеного місця, вдалися до старатливої молитви, кажучи: "Господи, Господи, сило нашого спасіння, що в день бою покрив нашу голову", тепер же виведи нас у життя вічне, щоб не полюбили нічого більше Тебе: ні батьківщини, ані роду, ані багатств, але все заради Тебе полишили, коли й життя наше зневажили й постали як вівці для заколення. Смиренно тож Тебе молимо: відомсти кров рабів своїх, знеси руку на гординю царя поганого, прийми під свій захист дітей, котрі вмирають за Тебе, утверди місто, що хвалиться чесною твоєю кров'ю, хрестом і стражданням, бачиш-бо, що йому учинили вороги Твої, розоривши красу його, осквернивши святиню Твою, спаливши вогнем святий храм Твій, його ж знову підійми, даючи скиптри царям християнським". Коли так святі молилися, почали воїни сікти їх: спершу усікли святого великого Арету, як провідника християнського, тоді й інших усіх святих мучеників триста й сорок, і так блаженну кончину прийняли.

Одна вірна жінка, яка була із того міста, маючи із собою сина, мале дитя, не більше п'яти літ, побачивши мечне посічення святих мучеників, прийшла до них і, взявши трохи крові їхньої, помазала себе й сина свого. Наповнилася ж ревності, проклинала царя і великоголосно говорила: "Буде тому жидовину, як фараону!" Воїни ж схопили її й повели до царя, і все, що вона говорила, оповіли. Цар же, не даючи їй більше говорити і не запитуючи її, повелів вогнем її спалити. Розпалено було велике вогнище і почали мучителі в'язати ту блаженну жінку, щоб у вогонь укинути її; мале дитя її почало плакати і, побачивши царя, який сидів, прибігло до нього, маючи очі, повні сліз, і схопилося за ноги його, молячи за матір свою, скільки могло. Цар же взяв його до грудей своїх, гарне-бо було дитя й добромовне, і запитав його, кажучи: "Кого більше любиш: нас чи матір?" Дитя відповіло: "Матір люблю і через те прийшов, молю тебе: хай звільнена буде і візьме мене з собою на мучення, до чого мене часто навчала". Запитав його цар: "Що є мучення, про яке кажеш?" Дитя ж, наповнене благодаті Божої, що в ньому діяла, відповіло цареві: "Мучення є за Христа померти і знову з Ним жити". Запитав цар: "Хто є Христос?" Відповіло дитя: "Іди зі мною в церкву, і я тобі покажу Його, — знову подивилося на матір і, плачучи, сказало цареві: — Пусти мене, хай піду до матері". Рече же цар: "Чому ж прийшов до мене, покинувши матір? Не йди до неї, а з нами будь, і дам тобі яблук та горіхів і всіляких красних плодів". Так цар говорив ніби з простою дитиною, гадаючи, що в неї дитячий розум. Дитя ж набагато перевищувало літа свої розумом, розмисленно відповіло, кажучи: "Не буду з вами, але до матері хочу. Я ж бо гадав, що ти християнин є, і прийшов до тебе просити за матір свою, а ти жидовин є, через те не хочу в тебе бути чи щось з рук твоїх приймати, тільки хочу, щоб мене до матері пустив". Здивувався цар, що такий розум був у дитяті; те ж, коли побачило, що матір було вкинуто у вогонь, укусило царя міцно; цар же, відчувши сильний біль, відкинув його від себе і повелів одному із наближених вельмож; узяти його, щоб виховав його по-єврейському в законі їхньому, відки-даючи Христа. Той-бо узяв дитя й повів до свого намету, дивуючися із розуму малого. І зустрівся з одним із приятелів, спинився й оповідав йому про те, як було з тим дитям. Стояли ж неподалік вогнища, в яке була вкинута свята мати маляти того, і, коли бесідували вони, вирвалося дитя з рук того, що вів його, і, побігши швидко, вскочило у вогнище, в ньому палаючу матір свою обійняло і само з нею згоріло. І стали мати з сином жертвою і добропахущим усеспаленням Богові. Слава Богу, що умудрив отак дитя мале, збулися-бо в ньому слова пророчі: "З уст дітей і немовлят учинив ти хвалу ради своїх ворогів, щоб знищити противника й месника".

Коли це сталося, всі князі та бояри беззаконного царя жаліли за таке велике пролиття крові християнської і, приступивши до царя, молили, щоб припинив таке кровопролиття і хай не погубляє міста, від якого великі данини йому бували в усі літа. Й учинив беззаконний за проханням їхнім, перестав проливати неповинну кров, одначе багато тисяч дітей та дівчат забрав із того міста і з усіх меж награнських, одних собі в рабство взяв, а інших роздав вельможам та воям своїм, яким хотів і все місто, що спершу вільно служило Пресвятій Тройці, уярмити важким рабством, і так повернувся на свій престол. Коли ж повертався додому той богоненависний жидовин, явився вогонь із небес і про-здовж усієї ночі повітря просвічував — був же Дунаян у страсі великому і всі воїни його через явлення вогню; тоді ж, мов дощ, той вогонь упав на землю і багато пошкодив — було це знамення гніву Божого й початок відомсти пролитої крові. Одначе другий фараон не захотів виправитися і не смирився під міцну руку Божу, а такою ярістю розбісився