"Що говорив ти перед ворітьми?" Відповів Теофіл: "Хвалив Христа, Його ж спершу хулив аж до цього дня". Сказав йому ігемон: "Дивуюся тобі, чоловікові премудрому, що хвалиш Ім'я Того, Якого ж, коли хто хвалив, то ти гонив дотепер". Сказав Теофіл: "Про це знає Істинний Бог Христос, що несподівано навернув мене з блуду на путь праведну і вчинив мені пізнати Його — Істинного Бога". Сказав ігемон: "Усі премудрі, що любомудрію належать, у премудрості мають успіхи і ростуть, ти ж з премудрого раптом зробився безумним, іменуючи Богом Того, Кого ж юдеї розіп'яли, як же і від самих християн ти чув". Сказав Теофіл: "Чув, що розіп'ятий був Христос, і помилявся, вважаючи, що не є Він Богом, і ганив я у всі дні Ім'я Його, нині ж, каючися через попередні гріхи і хулу, Богом Його істинним ісповідую". Сказав ігемон: "Де й коли християнином став ти, що приносив жертви богам аж до цього дня?" Сказав Теофіл: "У ту годину, в яку ж Христа ісповідав, увірував, пізнав, що я є християнином і через те, з усього серця в безсмертного Христа, Сина Божого, віруючи, проповідую Ім'я Його істинне, Ім'я святе, Ім'я непорочне, Ім'я, в Якому нема жодного лицемірства ні жодної омани, яка в ідолах царює". Сказав ігемон: "То що — царює омана в богах наших?" Сказав Теофіл: "Чи не царює омана в тих ідолах, яких рука людська з дерева витесала, з міді й заліза викувала, з олова вилила, їх же стережуть нічні птахи, на них же павуки сіті свої роблять, їх же нутрощі мишами наповнені? І якщо не так є, як же кажу, брехливим хай буду; ти ж подивися сам, чи правду я кажу: і тому, що не обманюю, справедливо було б, щоб і ти погодився з істиною і від брехні відвернувся. Годиться-бо тобі, судді, який инших за брехню судить, самому від брехні навернутися до істини, яка є в Христі Бозі". Сказав ігемон: "Хіба боги наші не є живими?" Сказав Теофіл: "Подобу в ідолах людську бачимо, проте вона не має чуття жодного. Бог же є невидимий, живий і життя Податель. Ідолів, якщо з коштовного матеріялу зроблені, стережуть, щоб злодії їх не вкрали, — Бога ж Небесного ніхто не стереже, але Він стереже всіх, береже і пильнує Своє творіння". Сказав ігемон: "О окаянний Теофіле, бачу, що злою смертю загинути ти бажаєш". Сказав блаженний Теофіл: "Я добре життя знайти хочу". Сказав ігемон: "Знай, що коли в безумстві своєму перебуватимеш, спершу великі на тебе накладу муки, тоді люто тебе звелю убити". Відповів блаженний Теофіл: "Цього я почав хотіти, щоб убитим бути за Христа Бога". Сказав ігемон: "Згадай дім свій, жінку, і дітей, і родичів, і не віддавай себе безумно на гірку смерть, бо велике це безумство - добровільно віддати себе на муки і кару, якими злодіїв карають". Відповів святий: "Не безумство, але премудрість це велика, щоб задля великих і вічних благ не зважати на малі і минущі муки і задля безкінечного життя коротку смерть понести". Сказав ігемон: "То чи краще вибираєш собі муки, аніж спокій, і смерти більше бажаєш, ніж життя?" Відповів святий Теофіл: "Я і мук боюся, і перед смертю тремчу, проте тих мук, які кінця не мають, і перед тою смертю, яка вічну кару приносить. Мукам, які ти накладаєш, скоро кінець буде, муки ж, для ідолопоклонників приготовані не закінчуються ніколи". Тоді звелів ігемон святого Теофіла повісити на дереві нагого і бити жорстоко. Коли ж битий був святий, говорив: "Ось нині став християнином, бо на хресті повішений, дерево-бо це на хрест подібне. Дякую Тобі, Христе Боже, що на знаменні Твоєму повішеному мені бути ти подав". Сказав до нього ігемон: "Окаянний, пошкодуй тіло своє". Відповів святий Теофіл: "Окаянний, пошкодуй душу свою. Я не жалію тіла свого дочасного, щоб душу свою зберегти вічно". Розгнівався ж кат більше, звелів кігтями залізними стругати мученика і свічами обпалювати. Святий же веселився в муках, наче не чуючи болю, і нічого иншого не говорив, лише: "Христе, Сину Божий, Тебе ісповідую, візьми мене до лику святих Твоїх". І було лице його світле. Знеможеним від великого труду слугам, які мучили, Саприкій-ігемон видав вирок смертний на святого такий: "Теофіла, який дотепер богам безсмертним жертви приносив, нині ж розбестився і від богів до християнського схилився сонмища, голову відтяти наказуємо". Теофіл же святий, чувши той на себе вирок, возвав, кажучи: "Дякую Тобі, Христе Боже мій". І, радіючи, схилив під меч святу свою голову, і усічений був, увінчався мучеництвом, і прийняв винагороду, яка для тих, що в одинадцяту годину прийшли, рівна, як і для тих, що перші в Царстві Христа, Бога нашого. Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава навіки. Амінь.
У той самий день пам'ять святого мученика Юліяна з Емесійського града, він у юнацькому віці лікарську майстерність добре знав, зцілював не лише тіла людям, а й душі: лікуючи хвороби, научав вірити в Христа, і багатьох із еллінів навертав до Христа Бога. Коли ж взяті були святі мученики Силуан-єпископ, і Лука-диякон, і Мокій-чтець, їх же пам'ять 29 січня, і на поїдання звірам з темниці ведені, Юліян, підбігши до них, цілував їх і просив, щоб не боялися смерти за Христа. Взятий був і в якійсь печері замкнений, де ж довгий цвях в голову прийняв, також і руки, і ноги прибили йому — так Богові дух передав.
І святих мучениць дівиць Марти і Марії, сестер рідних, благочестям і любов'ю до Христа євангельським сестрам, Марті і Марії, подібних, і брата їхнього святого мученика Лукаріона-отрока. Були ж вони в Азійському краї, у часи ті, в які гнана була Церква Христова від царів і князів, нечестивих ідолопоклонників. Марта і Марія перебували в дівстві, працюючи для Христа, і бажанням бажали, щоб за Нього померти. Трапилося ж нечестивому воєводі іти мимо дому їхнього, і, відчинивши двері дому, возвала Марта з сестрою до воєводи, кажучи: "Ми християнки". Воєвода ж зі слугами на почуте не зважав і мимо йшов. Вони ж знову услід воєводі закричали: "Ми християнки!" Воєвода ж відповів їм: "Прощаю вам задля юности вашої, негоже-бо заморити вас". Свята ж Марта мовила: "О воєводо, смерть мученицька не є смертю, а життям". Це чувши, воєвода розгнівався вельми і звелів взяти їх, вийшла ж і свята Марія і сказала до воєводи: "Те, що сповістила сестра моя, і я говорю". Тоді
