Зламати ляльку Loly - Катерина Дако

Лола стояла, ні жива, ні мертва. Вона не дуже розуміла, що відбувається. То був якийсь театр абсурду. Театр, де ляльководи та ляльки помінялися місцями. Чоловіки принижувалися та просили прощення. Ті, від кого вона найменше таке очікувала. Спочатку Гордій. Тепер ось Данило...

- Добре, - тихо сказала Лола.

Але навіть у найдальшому куточку зали її було чути.

- Данило, вам нема за що просити прощення. Підніміться, будь ласка.

Чоловік із надією подивився на неї і повільно встав.

- Лоло, ти навіть не уявляєш, як я теж винен. І як я жалкую. Але зараз не про це. Ти маєш зробити це, - втретє повторив чоловік. - Я тобі допоможу.

Лола тільки зараз усвідомила, на що вона погодилася. Невже вона зможе? Як підняти руку на коханого чоловіка? Чомусь вона, яка злилася і ображалася на Гордія довгі тижні, зовсім не хотіла йому помститися. І їй на думку навіть не спадало, що Гордій не зупинився, підняв на неї руку. Причому при всіх, що було для неї набагато принизливіше.

Але, побачивши його сьогодні в залі, в стані на межі, вся її злість наче кудись випарувалася.

Данило підійшов до Гордія, на спину якого Лола намагалася не дивитись. Чоловік простяг їй різку, паличку з металевою рукояткою. Невже цим треба вдарити? І куди бити, якщо всю спину, сідниці і задню поверхню стегон покривали синці, садна і навіть шкіра, що лопнула.

Господи, навіщо він це зробив із собою? Він же знав, який ефект від ударів різк! Декілька годин, знову і знову, підставляти себе для такого покарання. 

Лола розуміла, що Гордій винен. Але ніколи не могла б навіть уявити, що він, по-перше, усвідомлює свою провину, а по-друге, захоче її спокутувати. Та ще й таким диким, просто варварським способом!

Лола взяла тремтячою рукою протягнуту їй різку. Було відчуття, що зараз вона обпалить руку. Але нічого не трапилося, різка зручно лягла в ніжну долоню.

- Бачиш, там де шкіра луснула, краще не бити, - пролунав над вухом голос Данила.

Лолу занудило від цих слів, але вона глибоко втягнула повітря, потім ще раз і постаралася заспокоїтися.

- По сідницях теж краще не бий, там і так занадто багато садна. З них почали, але потім, коли зрозуміли, що це надовго, перейшли на спину.

По спині Лоли пройшов розряд струму, вона мимоволі здригнулася, ніби це її спина мала покарання. У неї ще надто свіжі були спогади, коли на цьому місці була вона. Але її били на півсили, вона знала це. І не різками! І лише годину, а не майже вісім!

- З боків теж не бий, там шкіра ніжніша. І болючіше, і може луснути швидше. Краще вибирай місця між вже завданими ударами в середині спини. Так безпечніше.

Лола судорожно зітхнула.

Як наважитися? Як зробити перший помах, опустивши зброю покарання на спину все ще коханого чоловіка?

- Давай, ти зможеш! – впевнено сказав Данило. - Це вам потрібно обом.

Лола заплющила очі, бо боялася, що зараз розплачеться і не зможе зробити те, на що начебто наважилася. Намагалася не думати, що сьогодні вся увага в залі належить їй. Просто "королева ночі", твою матір.

І все-таки самотня сльозинка скотилася по щоці, коли Лола подумки рахувала до трьох.

Помах руки... Свист різки...Удар... Видих... Один...

З неї, наче з повітряної кульки, випустили повітря. Вона зрозуміла, що вже давно затамувала подих, тільки коли не змогла зробити наступний вдих. У легені запекло від нестачі кисню. Або від хвилювання. Або ще від чогось незрозумілого.

Але ж вона змогла!

У голові все змішалося, але це, напевно, було на краще.

Ще помах... Ще свист... Удар... Два...

Сльози потекли по щоках.

Помах... Свист.. Три...

Для нього. Для себе.

Помах... Чотири...

Лола відчувала, що з цими ударами з неї справді виплескується образа, що накопичилася.

Помах... Видих... П'ять...

І біль. І жаль.

Удар... Шість...

Сльози продовжували капати, але це були вже не сльози гіркоти та образи, скоріше очищення, полегшення.

Помах... Сім...

Очищення йому. Полегшення собі.

Помах... Удар... Вісім...

Почуття несправедливості замінювалося на прощення, образа - на розуміння та прийняття...

Дев'ять...

біль - на заспокоєння...

Десять...

і на умиротворення...

Сильні руки підхопили дівчину, яка після десятого удару почала повільно опускатися на підлогу, знепритомнівши від такого потужного потоку емоцій. Але це було більш схоже на спокій, ніж на шок. Це забуття було зцілюючим, що воскрешало до життя.