Втрачена пара - Алена Бондар

Глава  7

За декілька годин до зустрічі у лісі...

-- Ну що, зрозумів? -- запитав Марк у Матвія.

 --Не зовсім, гаразд, викладай, -- засмутився, що сам не здогадався, але що вдієш. Головне, щоб альфа схвалив й тоді гайда у ліс.

 -- Пішли знайдемо Міху та усе обговоримо, але брехати треба буде правдоподібно, тож його краще залишити надворі. -- знаючи друга Марк, розумів, що батько тиснутиме саме на Міху, як на найщирішого з їхньої трійці.

Пошукавши приблизно з пів години друга хлопці зібралися у кімнаті Марка, та гадали, що він придумав.

-- Ну розповідай! -- підганяв Міха нетерпляче. Азарт його захопив з головою. Йому іноді прикро, що він не може запропонувати плану для нових пригод, але завжди був за будь-які витівки.

 – Викладай, -- Матвієві теж уривався терпець.

 – Зараз ми збираємось і йдемо до батька… – встиг сказати Марк та його перебили.

 – А звучало, як геніальна ідея, думка сторіччя – протягнув Матвій.

 -- Почекай до геніальної дійдемо. Так по черзі. – глянувши на друзів, Марк переконався, що вони слухають, почав.

 – Приходимо до батька та говоримо, що хочемо на тренування з рештою хлопців. Передбачаючи ваше запитання --так, він відмовить, посилаючись на наш малий вік, та додасть, що тренування справжнє не постановче і нам там не місце.

 -- Саме так!! -- вигукнув Міха, він хотів у майбутньому охороняти зграю, був впевнений, що тренуватися вже треба.

 – Терпіння, -- Марк знав, що друг горить тренуваннями, сам пробує вдома, але без досвідченого наставника нічого не вийде.

 – Після того, як він нам відмовить, наводимо аргумент.

 – Який? – знову не втримався Міха.

 -- Міха, я обіцяю, ще раз поговорити з Мироном, щоб він тебе навчав. Я все розумію, але вислухай мене! -- твердо подивився на Міху, щоб було зрозуміло.

– Ми нещодавно гуляли у місті, так?

 – Припустимо, до чого ти хилиш? – спитав Матвій.

– Кого там зустріли? - запитав Марк.

-- Свена, – відповів Міха.

-- Ну що, з'явилися здогадки Матвій? -- перевів погляд на друга Марк та широко посміхнувся, Матвій, ще нічого не зрозумів.

Свен, також син альфи, як Марк, але вовків. Не сказати, що вони ворогують, але те що конкурують, стверджувати можна точно. Поки що їм не тісно в одному місті, але хто знає, що буде, коли вони виростуть.

-- Так, ми зустріли його й він вихвалявся, що поб’є нас за першої нагоди, – відповів задумливо Матвій, здається, він почав розуміти. А план справді простий.

-- Я зрозумів. Ти розповідаєш батькові, про його слова, та трохи прикрасиш їх, щоб нас взяли на тренування? – перепитав Матвій.

– Так, -- відповів Марк, розвівши руками у сторони.

– А він, щоби ми не осоромили свою зграю, погоджується. Але як це допоможе нам потрапити без нагляду у ліс? – перепитав Міха.

 -- Тут все просто. Після тренування, попросимо показати пару прийомів у другій іпостасі, звичайно на ж природі.

 – Припустимо, -- Матвій вловлює думку, але розуміє, що усе може зірватися.

 -- Дивіться, вийшовши на природу, тренуємося, а далі, за обставинами, непомытно губимося з радарів, - усміхаючись підсумовує Марк.

 – Може, й вийде, – погодився Матвій.

 -- Ну, що, хлопчики, пішли ставати досвідченими тиграми? – сміючись пропонує Марк.

-- Ходімо! Давайте швидше, – Міха весь в очікуванні.

Хлопці переглянулись та пішли до кабінету альфи. Постукали та увійшли. Самір сидів за дубовим широким столом, займався справами. Весь тиждень був напружений, всілякі повідомлення сипалися на нього, як з рогу достатку. Так тут ще й син з другом завітал, відволікаючи від справ.

-- Я вас слухаю, – втомлено промовив альфа.

-- Батьку, ми хочемо на тренування з твоїми бійцями, -- сказав Марк, пильно спостерігаючи за реакцією.

 – Чому я не здивований? -- запитав спокійно Самір, і потер пальцями перенісся. Він розумів, що мало приділяє часу синові та йому нудно, але спаринг це не іграшки, тамі покалічитися можна.

-- Ну так дозволь! -- наполегливо напирає Марк.

Матвій стояв тихо поруч з другом, розуміючи, що з нього зараз мало користі.

-- Це не ігри, там не подивляться, що ти мій син, ганятимуть, як належить, на рівні з усіма. -- Самір уважно вивчав реакцію хлопця. Чому саме зараз? Раніше він не терпів, щоб ним командували, а поразки Марк ще не навчився сприймати, як урок, запальний.

– Не страшно, я згоден, – твердо відповів Марк.

– Та й Міха давно проситься, – додав акуратно, до останнього нехотів витягати козир із рукава. Альфа знову опустив погляд на папери та відповів коротко.

-- Ні, ви не готові, -- розуміючи, що це чергова примха.

Марк зітхнув, і подивився на друга. Той ледь помітно кивнув, даючи добро на їхній план.

– Ми днями у місті зустрілися з компанією Свена, – почав обережно промацувати ґрунт, Марк.

– І що в цьому такого? -- Самір, так само все також занурений у папери відповідав синові.

– Поспілкувався з ними, уявляєш, що він сказав? -- театральна пауза.

-- Ближче до справи. У мене багато роботи Марк. -- нагадав альфа.

-- Сказав, що у них підготовкою починають займаютися раніше та тренують краще ніж у нашій зграї. Ще додав, що при наступній зустрічі продемонструє хто з нас справжній майбутній альфа. Він не сумнівається у своїй перемозі, ніби у мене немає шансів! -- на останньому слові, вигукнув, щоб батько зрозумів, серйозність питання.

Так, він трохи перегнув. Те як він представив їхню розмову, більше було схоже на відкритий виклик, ніж просто розмову. Не будь вони ще юні, то вже стояли б на галявині та билися, це була образа зі сторони вовченя. Матвій теж розумів, що перегинати не варто, інакше можуть виникнути перешкоди, тому втрутився.

-- Дядько Самір, якщо дозволите, ми ж не знаємо коли наступного разу зіткнемося з ним, за яких обставин.