Невинна для мажора - Ольга Суниця

Я одиноко ходжу між гостей і попиваю з бокала шампанське. Вечірка в честь сорокаріччя тітки Соні видалась для мене нудною і не цікавою. Я нікого не знаю і немає навіть з ким заговорити. Мама не відходить від сестри і я її не чіпаю. Ігор запізнюється, напевно затримався в університеті. Стаса взагалі може не бути. Хоча саме його компанія мені взагалі не потрібна. Він продовжує мене ігнорувати і вдавати, наче мене не існує. Може це на краще.

-         Чому така красуня стоїть одна і сумує? - лунає позаду голос, а на плече лягає широка тепла долоня.

-         Тому що мій кавалер невідомо де пропадає, - зухвало відповідаю.

Про кавалера я перебільшую. Ми з ним лише спілкуємось і далі поцілунку в щоку не зайшло. Але бачу, що Ігорю до вподоби мої слова. Він стає навпроти і задоволено посміхається.

-         Вибач, мав не завершені справи, але зараз я весь в твоєму розпорядженні.

Перед обличчям появляється бутон рожевої троянди. Його дарунок несподіваний і приємний. Приймаю квітку, тулю до носа і вдихаю п'янючий солодкий аромат. Від задоволення прикриваю очі, а губи самі розтягуються у усмішці.

-         Дякую, - щиро промовляю, відкриваю очі і дивлюсь на чоловіка, котрий з захопленням вивчає мене. - Але сьогодні не мій день. Подарунки має отримувати іменинниця.

-         Можеш за це не хвилюватись, вона отримала свої троянди.

-         О, тоді я спокійна і з чистою совістю залишу її собі, - прикладаю квітку до обличчя, але не відводжу погляду від Ігоря.

Ми з ним легко знайшли спільну мову і здається, знаю його цілу вічність. Лише декілька днів знайомства і ми стали друзями. На більше він поки що ніяк не натякає. Та я не впевнена, чи хочу цього. Звичайного спілкування наразі цілком достатньо.

-         Ти дуже красива і ця сукня тобі личить, - раптом робить комплімент.

Я ніяковію, відводжу погляд і зустрічаюсь з очима кольором гарячого шоколаду. Стас тут, все ж таки з'явився на ювілей мачухи і зараз дивиться прямо на мене. Його увага бентежить і водночас приносить дивне хвилювання. Адже всі рази, коли ми з ним перетинались він навіть не повертав в мою сторону голову.

-         Дякую Ігоре, ти дуже милий, - повертаю до молодшого брата всю свою увагу і намагаюсь забути про існування старшого.

Він помічає зміну мого настрою, хмуриться.

-         Щось не так? - схвильовано запитує.

-         Все гаразд, - намагаюсь бути переконливою.

І чого це я так розхвилювалась? Цей Стас взагалі дивна людина. І навіть, коли він стоїть у другому кутку кімнати, відчувається його присутність. А ще я ніяк не можу позбутись липкого погляду, котрий явно направлений на мене.

-         Це свято наводить нудьгу, - поруч лунає зухвалий голос і я здригаюсь від несподіванки.

Ігор повертається до брата, посміхається, явно радий його бачити.

-         Що є, то є, - зітхає він у відповідь. - Але що тут поробиш? Наша мачуха не вміє веселитись.

-         Вона взагалі нічого не вміє, - хмуриться Стас і дивиться на мене, напевно чекає, що буду захищати родичку. Але я стою мовчу і навіть не дихаю. Його присутність забрала все повітря з легень. - Дарма я залишив клуб і приперся сюди.

Нарешті він відводить від мене погляд і оглядає присутніх гостей, незадоволено кривиться. Чого він взагалі підійшов до нас? Наче більше немає з ким поговорити. Атмосфера навколо нас електризується і я відчуваю себе сковано і невпевнено. Та Ігор здається, взагалі того не помічає.

-         До речі, Стасе, хотів тебе запитати, - починає він з легкістю говорити. - Тобі ще потрібна офіціантка в клуб? Пам’ятаю, ти говорив мені, що декілька дівчат звільнилось.

Стас зацікавлено зиркає на брата, а потім коситься на мене.

-         Потрібна. А ти чому питаєш? Попереджую, твоїх університетських подруг брати не буду, з ними потім одні проблеми.

-         Не хвилюйся, не їх, - сміється Ігор і кладе руку мені на плече, підсовується ближче. - Насті потрібна робота. Можеш взяти її на короткий термін, хоч до того часу, поки вона не знайде собі щось підходяще?

Тепер очі кольору гарячого шоколаду пропалюють мене наскрізь. Таке відчуття, наче він хоче мене розібрати на частинки, вивчити кожну молекулу мого тіла. Погляд оцінюючий і зверхній, навряд чи віщує мені щось добре.

-         Вирішила осісти у великому місті? - запитує і кривить губи у хижій посмішці.

-         Так, спробую, - невпевнено відповідаю захриплим голосом.

Він важко зітхає і оглядає мене з ніг до голови, ніби вибирає товар на ярмарці. Тепер я жалію, що взагалі подумала працювати у нього. Це ж не начальник буде, а якась біда.

-         Ну що візьмеш? - ще раз перепитує молодший брат, коли старший затягує з відповіддю. Він міцніше стискає моє плече, напевно теж починає нервувати.

-          Ні, - коротко і сухо відповідає Стас.

-         Чому? - дивується Ігор і відпускає мене, наближається до брата.

А я навпаки, лише рада. Щось вмить перехотілось працювати у барі під керівництвом самовпевненого Стаса.

-         Вона не підходить для такої роботи, - чітко відповідає, не відводячи погляду від брата.

А такі слова вже навіть мене обурюють. Чим це я йому не догодила? Не дозволила довести діло до кінця першого дня знайомства?

-         Ти справді вважаєш, що я не змозі розносити напої відвідувачам? - незадоволено запитую.

Стас переводить погляд на мене. Його очі починають азартно блистіти, а губи розтягуються в задоволеній посмішці.

-         Ти хоч знаєш, що таке бар? - хижо запитує, один крок і він нависає наді мною. - Робота у нічний час, а відвідувачі переважно нахабні і п'яні мужики.

Хоче мене налякати цим? Не вийде. У нашому містечку ще не такі місця є. А один з таких закладів знаходиться неподалік від нашого будинку.

-         Я потерплю, якщо платиш добре, - вперто говорю йому в обличчя.

Дивуюсь сама собі. Збиралась відмовитись. Але він стоїть так близько і дивиться з викликом, тому не змогла не відповісти тим же.