Втрачена пара - Алена Бондар
Глава 23
Вже цілий тиждень Мія жила з Марком у печері. Можливо, це голосно сказано, бо Марка вона бачить меньше 10 хвилин на добу. Що відбувається та чому хлопець себе так дивно поводить, вона не розуміла. Тигр дбав про неї, оберігав, годував. Повна протилежність хлопцю.
Як вони вживаються разом, для Мії залишилося загадкою. Дедалі більше вона звикала до нього. Вранці чекала коли з'явиться звір. З Марком спілкуватися не хотілося. Це дуже зухвалий тип, таких хлопців потрібно обходити десятою дорогою.
Ночами Мія бачила сни. Щоразу різні, але завжди з тигром. У сні його очі були такі сумні, вона намагалася зрозуміти, що його пригнічує, але відповісти на це запитання може тільки Марк, а з ним вона майже не бачилася. Попри похідні умови, дівчина себе почувала чудово.
Тільки три питання не давали їй спокою...
Коли вони повернуться до академії?
І як поводитися зараз?
Як щовечора тренуватися з Марком?
Щойно вона дивиться на хлопця, то серце падає у п'яти. Хочеться обійняти його за шию та пригорнутись усім тілом. Почуття захоплюють її з головою. З ним все гостріше. Життя яскравіше. Але вона так боїться йому відкритися. Такі хлопці не поважають чужих почуттів. Від роздумів Мію відвернув якийсь шум з боку входу до печери.
Вона подумала, що це Марк прийшов і пішла його зустрічати. Підняла очі та завмерла. Тигра було два. І найсумніше, що не один із них -- не Марк.
Що ж робити?
Швидко повернулася в куток печери й взяла казанок до рук. Дуже він не допоможе, але краще так, ніж з порожніми руками. Вона захищатиметься. Так вони й стояли дивлячись один на одного. Мія боялася поворухнутися, а тигри нервово рухали хвостами.
-- Не підходьте! – першою відмерла Мія.
Підняла казанок ще вище, а в другій руці запалила вогонь.
-- Не знаю, що вам потрібно, але просто йдіть.
Вогник почав розростатися. Тигри переглянулися та перетворилися на людей.
-- Матвій? Це справді, ти? -- полегшено видала Мія.
Це не чужинці.
-- Колючка, як тебе занесло в цю печеру? Ми вас всюди шукаємо. Ти знаєш, що вас не бачили вже тиждень, -- Матвій пішов у наступ.
За цей тиждень він дуже втомився. Все почалося з їхнього зникнення. Добре, що з навчанням вдалося вирішити, питання ставити не будуть. Якби так просто можна було відбрехатися від дядька Саміра. На другий день після їхнього зникнення, він наче відчув, почав дзвонити. Пів дня обривав телефон, коли зрозумів що не може додзвонитися до сина й взявся за нього.
– Я знаю. Весь цей час ми були тут.
– Тобто я розв'язую питання з академією, з альфою, про твою подругу взагалі окрема розмова. А ви тут розважаєтесь. В академії нудно, то вас на природу потягнуло?
-- Ти не зрозумів. Весь тиждень тут була я та Марк у вигляді тигра, -- спробувала вгамувати запал хлопця Мія. Після його слів її щоки почервоніли.
-- Як це?
– Ось так, він повертається лише вранці на 10 хвилин приблизно, а потім весь день та вечір -- тигр. Ми до ладу не спілкувалися з ним через це. Я не знаю, навіщо він мене сюди привів.
-- Оце справи... Пиз... Пробач за мою французьку.
У Матвія закінчилися культурні вислови. Що тепер робити?
Йому дуже терміново потрібно знайти друга, альфа нетерплячий. Що робити...
-- Може ви з ним поговорите?
Надія знову оселилася у серці дівчини. Відпочинок це чудово, але вона приїхала на навчання.
– Ми поговоримо, але маю сумнів, що це допоможе. Те, що ти описала ... Звір контролює Марка, а має бути навпаки. Відчуваєш різницю? -- нервово відповів Матвій.
Мія дивиться на нього як на рятівника. Але він нічого не зможе зробити, якщо все так погано. Потрібно визначити причину поведінки звіра.
-- Що мені робити? Усе життя провести тут? Марк не повертається, а його звір не йде...
– Зараз подумаємо. Ходімо шукати друга.
Пролунало оглушливе гарчання. Тигр готувався до бою. Він відкрито погрожував.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно