Втрачена пара - Алена Бондар
Глава 19
Марк не чекав багато від їхнього тренування. Розумів, що треба, щоб маленька звикла до нього, довірилася. Вона як маленьке звірятко, знає, що хижак не з'їсть, але все одно побоюється. Терпіння, лише терпіння. Він зрозумів з розповіді Матвія, що той сильно напирав і Мія просто втекла від нього.
-- Проходь. Думаю в окремому залі тобі буде комфортно займатися.
Мії було б комфортно якби Марк був одягнений, але попросити його одягнутися не наважилася. Не знаючи чого чекати, вона просто довірилася.
– З чого почнемо? -- запитала Мія.
– А ти чого хочеш? -- сказав ніби просто, а вона знову збентежилася.
-- Покажи мені прийоми рукопашного бою, – несміливо попросила Мія. Вона сама себе не впізнавала. Де її пробивний характер? Чому вона говорить ледь чутно?
-- Як скажеш, маленька, -- на губах у хлопця була усмішка. А подумки відзначав, що так навіть краще. -- Підійди до мене, – сказав впевнено.
Мія зробила лише кілька кроків. Наче мишка.
-- Ближче, -- він уже на всю гіпнозує її.
Дівчина йшла повільно.
– Ще! -- додав твердості в голос.
Маленька здригнулася та підійшла впритул.
"А ми тільки почали. Потрібно повертати холоднокровність", -- подумав Марк.
Наступні кілька годин пролетіли, як одна мить. Він показував прийоми. Мія намагалася повторити. Коли у дівчини щось не виходило, Марк обіймав її ззаду та керував її руками. Може, користі від цього було не багато. Проте багато задоволення.
Щоразу коли Марк валив Мію на мати, звір підштовхував його, хотів аби хлопець був ще ближче, щоб поцілував. Важко було тримати себе в руках. Йому хотілося зовсім не тренуванням зараз займатися. Він терпів, знаючи, що нагорода буде солодша за мед.
Мія постійно бентежиться. Скільки разів вона ловила себе на тому, що відверто розглядає хлопця.
-- Ти робиш успіхи, -- хрипко сказав Марк, голос давно почав його зраджувати.
Він не пам'ятав коли востаннє так збуджувався від простих дотиків.
Вся його сутність кричала: "Зверни на неї увагу".
Марк почав думати про якісь дурниці. Інакше все. Можна визнати, що він упав до ніг незнайомки.
– На сьогодні все, -- він швидко цьомкнув Мію в губи та пішов.
Діставшись своєї кімнати він швидко знайшов телефон і набрав Кароліну.
-- Кара, я приїду сьогодні! - усе, що він сказав.
Марк знав, що вона чекатиме. А зараз швидко в душ та в дорогу.
Їхав настільки швидко, наскільки дозволяє його спортивне авто. Не розуміючи себе. У повному безладі. На душі кішки шкребуть.
"Хочу до Мії назад, той безневинний поцілунок" -- не міг вгамувати думки Марк.
Його навіть поцілунком назвати повноцінно не можна, але він розбудив таку бурю емоцій. Під час усього тренування звір просився назовні. Він хотів до цієї дівчини. Шалено.
Ледве тримався, а інакше перелякав би її. Вона так збентежилася, ніби роздягнених хлопців не бачила ніколи...
"А може й не бачила. Треба дізнатися, звідки вона така взялася на мою голову. У житті давно визначився зі своїми орієнтирами й відьма туди не входить. Це Матвій може дозволити собі нехлюйство, у нього немає тягаря відповідальності", -- думав дорогою хлопец.
Під'їхав до будинку Кари та швидко піднявся. Вона як завжди ідеально одягнена, спокуслива усмішка. На нього чекали. Зайшов у квартиру й одразу з порога...
– На коліна!
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно