Купи мене - Катерина Дако
- Так, моя гарна. Ти розумниця... - прохрипів мисливець позаду мене.
Кому це? Знову цей подвійний сенс...
Відчувала, як він важко дихає мені між лопатками. Але очі не відкривала. Просто не могла вже сприймати це ще й візуально. Вистачало тих картинок, що надрукувалися в пам'яті. Сльози мисливиці. Тяжкий погляд шефа. Мої пальці, що тремтять від брудного задоволення, які потім вчепилися в покривало...
Коли ж це вже закінчиться?
- Нам же добре, правда?
Кому з нас? Напевно, нікому, крім нього, у цій кімнаті не було добре. Хоча... може ось мій шеф теж кайфував, що побачив мене, що бере участь у такому розпусті. Цікаво, якби можна було, він би приєднався? Чи так і лишився спостерігати?
Так, ну і думки...
Чоловік потягнув з мене член, до цього введений до упору. Відчуття порожнечі всередині відразу заповнив пекучий сором.
До чого я докотилася? Трахалася з незнайомцем на очах у закоханої в нього супутниці та власного шефа.
Цікаво, як це виглядало збоку? Так само бридко, як це зараз відчувала я?
Знову підняла очі на чоловічу постать у дверному отворі, хоча хвилиною тому поклялася собі цього не робити. Але щось було сильніше за мене...
Він так само стояв і дивився. І жодний м'яз не смикнувся на його обличчі, наполовину закритому маскою. Та й що мені його реакція? Навіть якщо він зараз підійде і плюне в мій бік, гірше і принизливіше, ніж я зараз почуваюся, вже не буде.
Намагалася зібратися з силами і встати з ліжка. Тремтячі ноги чомусь зовсім не слухалися. Та й руки стали, наче з мотузки, підгиналися знову і знову. Але ніхто з присутніх мисливців не поспішив мені на допомогу, поки я незграбно сповзала з ліжка. Вийшло стати на карачки, потім, спираючись об край сексодрому, все ж таки розпрямитися.
- Ти куди? - запитав чоловік, коли я, тримаючись за спинку стільця, потім за стіл, потяглася у ванну. На цей раз це точно було мені. Бо сам він уже перемістився до мисливиці.
Але я навіть не обернулася.
- Іди сюди, браслет натисну!
Ну так. Браслет. Я й забула...
Повернулась, маючи намір не дивитись на те, чим вони займаються, але краєм ока все ж таки помітила задерті на підлокітники ноги жінки та чоловічу голову між ними.
Що ж. Справедливо. Тепер і їй дістанеться солодкий приз.
Не дивлячись, простягла руку, і коли почула короткий "пік", поспішила зачинитися в тісному рятівному просторі. Наразі мене не можуть чіпати, і треба цим скористатися.
Як могла швидко стягла з себе білизну та панчохи і стала під теплі струмені душа. Але зрозуміла, що така температура ще більше розслаблює. Скоро я зовсім впаду без сил.
Тому додала гарячою до максимуму, як могла терпіти, а потім, схопивши перший, що попався, гель для душу і губку, почала нещадно терти себе.
Але від нудотворно-солодкого запаху кокосу стало, напевно, ще гірше.
Весь бруд того, що трапилося, вивалився на мене. Я продала себе. Як дешевка. Нехай і задорого, але я – продажна підстилка. Але цього виявилося замало, на цьому мої мерзенні пригоди не закінчилися. Я ще й отримала насолоду від сексу за гроші...
Якби можна було забратися мочалкою в голову і змити з пам'яті всі спогади, я б за таке віддала що завгодно. Але, на жаль, у цій ситуації мені все доведеться пережити потім, ще й ще раз, мучившись безсонними ночами та відчуваючи те саме, що зараз...
Але ж це далеко не кінець цієї проклятої вечірки!
Чи зможу я взагалі зібрати себе по шматочках, якщо вже після другого разу перебуваю на межі нервового зриву?
Бридко. І принизливо. І соромно перед собою. Що не впоралася із ситуацією. Не знайшла виходу, крім того, щоб продатись. Та ще й таким огидним чином.
Немов повія в дешевому борделі. Де кожен бажаючий може оптом заплатити за розпусту.
Якоїсь миті думок у голові, як таких, не стало. Були тільки відчуття, наче я вивалялася в багнюці, і цей жахливий кокосовий гель не тільки не змиває нічого, навпаки, ще більше і глибше втирає в шкіру всі мої оголені до краю почуття.
Ні, я не плакала. І вже не шкодувала себе. Навпаки, була лише зневага до самої себе, що дозволила. Що дозволила створити це із собою. І від думки, що я мала вибір, що все це могло не статися, стало нестерпно палити в грудях...
Хоча... який вибір?.. Все одно нам з мамою просто не було звідки взяти ці гроші.
Мама залишилася сама після того, як батько пішов від нас, коли Дімці було десять днів від народження. Сказав, що це не його син, бо він схожий на друга нашої родини Віктора. Та пішов.
Мені тоді було шістнадцять. І я допомагала як могла. Допомагала по господарству, допомагала з Дімкою, навіть почала підробляти, прибирала в тих будинках, де до цього клінінгом займалася моя мама.
З вищою освітою не вийшло. Але я закінчила коледж та здобула професію бухгалтера. Нині ж стала головним бухгалтером. Але це вже ненадовго. До понеділка. Коли я віднесу заяву до відділу кадрів.
І де я знайду зараз роботу, яку оплачують так само, як ця, я просто не знала. Але й залишатися на колишній теж не зможу.
Мама теж працювала на двох роботах. Але це не рятувало, потрібну суму грошей ми все одно не встигнемо зібрати, якщо не станеться диво.
І я бачила, як мама все більше скочується у розпач. І мені дуже хотілося щось зробити.
А сьогоднішня вечірка на одну п'яту наближала нас до заповітної цифри...
Нарешті я ніби прийшла до тями, стоячи під гарячим струменями, і, подивившись на циферблат, усвідомила, що часу залишилося зовсім небагато. А треба ще одягнутися та сховатися. Тільки не в цій кімнаті. Тут я перебувати більше не могла...
Зрозуміла, що з панчохами мені не впоратися. Тому натягла лише комплект білизни. Трусики ніяк не хотіли повзти вгору по вологій шкірі і весь час перекручувалися.
Та й добре... Для кого тут красу наводити, рюшечки розправляти?
Обмотала рушником вологе волосся, і так і вийшла, неміцно тримаючись на ногах ще після першого разу.
Парочки в кімнаті, на моє полегшення, вже не було. Так само, звичайно, як і шефа.
