Наложниця Темного Лорда - Анні Флейм
Спостерігання за нападом одержимості забрало багато сил. Без розуміння, чого саме можна очікувати від наложниці, я скував її чистою енергією, аби випадково не нашкодити.
Дати їй шанс побороти власну одержимість. Дати мені привід не вбивати її. Принаймні доти, доки не залишиться іншого виходу.
Навіщо?
Це запитання не дає мені спокою з того самого моменту, коли еліксир відновлення пробудив її неабиякі здібності, згодом ще й проявивши природу їхнього походження.
Чому я взагалі витрачаю на неї час і сили?
Можливо, тому, що дивна реакція на еліксир дала мені надію? Що хоча б цього разу наложниця зможе завагітніти, виносити та в належний час народити живу дитину. З кількох сотень жінок до пологів колись дожила тільки Айна — лише тому, що сама була чарівницею не зі слабких. Але просто дожити недостатньо, треба ще й дати шлях дитині в цей світ. Цього вона не зробила.
З тієї пори Айна завжди зі мною. Нерухомою тінню і безмовним докором стоїть за моєю спиною поза межами магічного кола в очікуванні наказів. Дурна ідея — за крок до смерті просити у некроманта можливості назавжди залишитися поряд. Ще дурніша — забрати всі сили у своєї дитини, що мала б от-от народитися, аби тільки подовжити власне життя в очікуванні такої бажаної згоди.
Вона жадала безсмертя, аби бути зі мною. Вона його отримала.
— Перевір, де Лія, — наказую Айні.
Мені навіть дивитися на неї не треба, аби уявити собі бездоганно непроникний вираз обличчя, що красномовно свідчить про її невдоволення.
Я мститимусь їй, доки існую сам.
— Вона у своїй кімнаті, — лунає холодна відповідь.
Це добре. Сильна дівчина. І вперта. А ще — з чуйною душею. Згадати тільки її безглузду витівку з дмуханням на порізи. Від цієї думки застигле серце робить один слабкий удар в моїх грудях.
Пресвітла теж так робила, коли лікувала рани. Так цілюща магія стала повір'ям, що розійшлося серед людей.
— З нею все гаразд?
Ти будеш піклуватися нею, Айно, хочеться тобі цього чи ні.
— Так, — беземоційно відповідає колишня наложниця.
— Спить?
— Так, — знову жодного натяку на емоції в голосі духа замку.
— За кілька годин підготуй для неї їжу, — наказую я, чудово пам'ятаючи, наскільки за життя Айна ненавиділа куховарити, — свіжі овочі та фрукти, жодних еліксирів, магічних включень та речовин, які б могли їй нашкодити. Зрозуміла?
— Так.
Після випадку зі сходами я остаточно обмежив її свободу, і порушити мій наказ вона більше не зможе за всього бажання.
— Добре. А поки що відправ тіло до трупарні, я займусь ним пізніше.
Краєм ока я помічаю рух. Айна підходить до мертвої наложниці, що лежить на підлозі поруч з магічним колом. На момент мого повернення від Лії, та ще навіть не прийшла до тями, тому сил дала небагато, але швидко і без спротиву.
Наївна дурепа, що вірила у можливість обміняти свою гіпотетичну здатність народити на безхмарне і забезпечене майбутнє. Слабка і корислива. Не перша і не остання.
Айна зникає разом з тілом. Стоячи навколішки в центрі магічного кола в очікуванні початку вторгнення, я дозволяю собі ще трохи порозмірковувати над ситуацією, що склалася. На відміну від абсолютної більшості попередниць, які скоріше слугували зручним джерелом для поповнення сил, у Лії є непогані шанси народити дитину. Але для цього слід контролювати її напади демонічної одержимості, які напевно ставатимуться дедалі частіше.
Пригнічення здібностей — дієвий, але тимчасовий варіант. До того ж, якщо… коли вагітність нарешті наступить, це стане неабияким випробуванням для дівчини. Навіть за відсутності амулета, дитина забиратиме собі значну частку магії матері. А якщо та не матиме магічних сил — візьме життєві.
З одного боку — це може сповільнити розвиток одержимості. З іншого — прискорити його, якщо ступінь одержимості та магічна сила знаходяться не в прямій, а у зворотній залежності.
Як же складно все виходить. Слова Лії про те, що все було б легше та простіше, якби я вбив її одразу, здаються занадто правдивими. І несподівано болючими.
Швидко ж я встиг до неї звикнути.
М'якість характеру, що дивовижним чином поєднується з внутрішньою незламністю особистості та породжує кумедні спроби суперечити мені в найнесподіваніший момент… Це приємно відрізняється від звичної поведінки, яку демонструвала більшість її попередниць — від страху, відчайдушного спротиву і подальшого перетворення на морально зламану ляльку до надокучливої готовності догоджати мені в будь-яких примхах. А ще — вона мене не боїться. Навіть сама тягнеться — наївно та прямолінійно, породжуючи в мені дивне, призабуте відчуття того, що я здатен когось привабити без магічного чи фізичного примусу.
Болісна самоомана. Найімовірніше, дівчина просто змирилася зі своєю долею, зрозумівши, що нікуди від мене їй не дітися. І сама повірила у власну зацікавленість мною, аби отримати хоча б якесь задоволення від цих нездорових стосунків. А тепер, налякана та знесилена, Лія тим паче буде до мене линути.
І тим нездоланнішою стане спокуса все ж таки повірити в невимушеність її почуттів. Спокуса втратити здоровий глузд через отримання жаданого людського тепла. Настільки, щоб піти на ризик та навіть запропонувати обмінятися шлюбними печатками, аби відчувати її стан і мати можливість вчасно допомогти…
Дурниці та й годі. Слабшаєш, Темний Лорд. Забуваєш, хто ти насправді та навіщо все ще існуєш.
А демони пам'ятають. І нарешті йдуть сюди…
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно