Наложниця Темного Лорда - Анні Флейм

— І багато їх було до мене? — в роті раптом пересихає, але на столику немає води чи якихось інших напоїв.

Айна знову примружується і задумливо дивиться ніби крізь мене. Втім, відповідає доволі швидко:

— Багато. Бідолашні жінки потрапляють до відчайдушних обставин за всіх часів.

— І він отак всіх забирає? — сповнена співчуття відповідь жінки надає мені сміливості. — Ну, тих, хто не тримає язика за зубами.

— Ні, не всіх, звісно. Просто промовити прокляття недостатньо. Інакше б Темний Лорд мав право забирати всіх тих дітей, яких страхають його ім'ям, — Айна стримано усміхається, даючи зрозуміти, яка це дурниця. — Потрібні емоції. Укладений Договір передбачає важливу умову — той, хто промовляє прокляття, повинен бажати здійснення своїх слів. Незалежно від того, себе він проклинає чи когось іншого.

Я мимоволі замислююсь над цими словами. Чи насправді мені так хотілося потрапити хоч і до Темного Лорда, аби тільки не йти заміж? 

Так, хотілося. Але це було суто через нерозуміння страшного змісту цих слів. Якби я знала, до яких наслідків це призведе…

— А що за Договір ви маєте на увазі? — мій розум хапається за нову зачіпку. Якщо в цьому Договорі є одна умова, раптом є ще й інші? І чи нема серед них тих, що стосуються можливості повернути собі волю? Окрім народження дитини, звісно.

— Це довга історія, — Айна зітхає та випростовується, припинивши спиратися об одвірок. — Вже майже ніч, тобі треба поїсти та відпочити. Завтра розповім докладніше, час ще є. Що краще ти розумітимеш своє становище та правила, тим вища ймовірність, що все закінчиться добре.

— Можна ще питання наостанок? — підхоплююсь я, помітивши, що жінка збирається йти геть.

— Можна.

Вона зупиняється та уважно дивиться на мене. Настільки уважно, що мені навіть стає трохи ніяково. Але я набираюся сміливості та нарешті ставлю своє питання:

— Хто ви? 

— Я — Айна, — рівно відповідає жінка. Але я помічаю — вона чудово зрозуміла моє питання.

— Я маю на увазі, — я непевно поводжу рукою, — ви тут… Господиня?

— Можна сказати й так, — на цей раз Айна ледь помітно усміхається. — Я — втілена душа цього замку і маю допомагати Темному Лорду у його одвічній боротьбі. Попри всі перепони, які йому намагаються поставити вороги.

Тільки-но я відкриваю рота для наступного питання, як жінка з докором хитає головою. 

— Поїж, — наполегливо повторює вона, — якщо твоя цікавість не вгамується до кінця вечері, я ще прийду і відповім на декілька запитань. 

З цими словами Айна виходить з кімнати, і я чую, як клацають замкнені двері. Добре, що хоч метелика поруч залишила. За вікном вже зібралися свинцево-сірі сутінки, і залишатися в напівтемряві віч-на-віч з отими тінями мені зовсім не хочеться.

Ніби відчувши, що я звернула на нього увагу, метелик легко спурхує з краю дзеркала та сідає на дальній від мене кут столика з їжею. Довго на місці він не сидить — починає лазити між тарілками, смішно ворушачи вусиками. Спостерігаючи за ним, я починаю їсти та незчуюсь, як минає якийсь час і двері переді мною знову клацають. Айна з'являється на порозі — спокійна і незворушна. 

На щастя, запитання в мене напоготові вже з моменту її відходу, тому я не гаю часу. І вирішую почати здалеку.

— Скажіть, що значить — втілена душа замку?

Мабуть, жінка не очікувала такого натиску — я бачу, як вона здивовано піднімає ліву брову. Чи то її моє питання здивувало?

— Дивна ти, майже всі дівчата перш за все цікавляться умовами Договору й тим, як можна визволитися без народження дитини.

Еге ж, схоже, мій розрахунок виявився правильним. Не слід показувати їй своє бажання звільнитися, краще спочатку створити хоча б якусь подобу якщо не дружби, то хоча б симпатії. З душею замку. Маячня якась, але нехай буде.

— Ви сказали, що про Договір розповісте завтра, — я невинно знизую плечима.

— Терпіння та уважність тобі безперечно стануть в пригоді, — Айна знову видає свою ледь помітну схвальну усмішку та підходить до столика зі склянками. Проводить кінчиками пальців по тонких закоркованих горлечках. — Як душа замку, я знаю та відчуваю все, що в ньому відбувається. І за необхідності можу опинитися будь-де на підвладній мені території, аби навести лад.

Отже, така собі суміш всезнаючої господині та вічної служниці? Звісно, вголос я цього не кажу, хто знає, чи не образить це Айну. Але те, що вона напевно першою дізнається, якщо я раптом спробую втекти, слід мати на увазі.

— І ви допомагаєте Темному Лорду у його боротьбі… З ким? — в моїй пам'яті спливає спогад про зірване весілля. — З жерцями Пресвітлої?

— Ні, — жінка тим часом неквапливо прямує до других дверей, які знаходяться праворуч від мене, поряд з ліжком. — Доки Темний Лорд дотримується умов Договору, жерці нічого не можуть йому зробити. А самому Лорду на них байдуже. Тому що його задача — стримувати демонів.

— А це ще хто? — я не приховую свого здивування.

— Це ще одна довга історія, — Айна зітхає та легенько штовхає стулку. Двері відчиняються напрочуд тихо і легко. Схоже, вони не були замкнені. — Скажи, ти боїшся Темного Лорда? — несподівано питає вона.

— М-м-м… — відповідь настільки очевидна, що я навіть не розумію, навіщо це говорити вголос. — Так, боюсь. 

— А насправді боятися слід не його, — похмуро промовляє жінка та стриманим жестом манить мене за собою. — Так, він жорстокий і іноді може навіть здаватися божевільним. Так, він забрав тебе та назвав своєю наложницею. І на тебе при зустрічі з ним чекають не найприємніші хвилини. Принаймні, на початку вашого… близького знайомства.

Вміє вона підбадьорювати, що ще сказати.

— Але якби не він, — продовжує Айна, разом з якою я опиняюся у сусідній кімнаті, що несподівано виявляється просторою та розкішною купальнею, де пурхають одразу кілька метеликів, — то Попелисті Землі розтягнулися б по всій відомій тобі території. Демони просто спалили би все живе.