Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу

Руфій. Що там іще?

Цезар (хмурячись). Хто вбитий?

Теодотій. Убитий! Ах, гірше, ніж смерть десяти тисяч чоловік! Непоправна втрата для людськости!

Руфій. Що трапилося, чоловіче?

Теодотій (кидається в залу поміж ними). Вогонь перекинувся з ваших суден. Гине перше із семи чудес світу. Бібліотеку Александрії охопило полум’я.

Руфій. Пфа! (Цілком заспокоєний, він іде до лоджії й спостерігає звідти готування війська на узбережжі).

Цезар. І це все?

Теодотій (не вірячи своїм вухам). Все! Цезарю, невже твоє ім’я перейде до нащадків, як ім’я воїна-варвара, надто неосвіченого, щоб скласти ціну книгам?

Цезар (Теодотію). Я сам письменник; і кажу тобі — краще, щоб єгиптяни прожили своє життя, аніж промріяли його за допомогою книг.

Теодотій (стаючи навколішки у щирому літературному хвилюванні — пристрасть педантична). Цезарю, тільки один раз протягом десяти поколінь людей світ дістає безсмертну книгу.

Цезар. Коли б вона не лестила людськості, то кат спалив би її.

Теодотій. Без історії смерть вкладе тебе поруч із наймізернішим солдатом.

Цезар. Смерть це зробить у всякому разі. Кращої могили я не прошу.

Теодотій. Те, що там горить, — це спогад про людськість.

Цезар. Ганебний спогад. Нехай горить.

Теодотій (дико). Ти хочеш зруйнувати минуле?

Цезар. Так. І збудувати майбутнє з його уламків. (Теодотій у відчаї б’є себе кулаками по скронях). Але слухай, Теодотію, наставнику царів: ти, що цінував голову Помпеєву не більше, ніж пастух цінить цибулину, і ти, що тепер стоїш передо мною навколішках зі сльозами у твоїх старечих очах, щоб благати про декілька овечих шкур, списаних людськими помилками. Я не можу дати тобі зараз жодної людини й жодного відра води; але ти можеш вільно вийти із цього палацу. Ну, тепер забирайся до Ахілла і позич у нього його леґіони, щоб погасити вогонь. (Хутко підштовхує його до сходів).

Потіній (багатозначно). Ти розумієш, Теодотію, я залишаюся бранцем.

Теодотій. Бранцем!

Цезар. Ти й далі патякатимеш в той час, як спогад про людськість згоряє? (Гукає через лоджію). Гей, ви там! Проведіть Теодотія звідси. (До Теодотія). Забирайся.

Теодотій (до Потінія). Я повинен іти рятувати бібліотеку. (Він, поспішаючи, виходить).

Цезар. Проведи його до воріт, Потінію. Звели йому, щоб він наказав вашому народові не вбивати більше моїх воїнів — заради власної вашої безпеки.

Потіній. Коли ти візьмеш моє життя, Цезарю, то воно дорого тобі обійдеться. (Він виходить услід за Теодотієм. Руфій, стежачи пильно за посадкою війська, не помічає виходу обох єгиптян).

Руфій (кричить із лоджії в напрямку до узбережжя). Все готово там?

Центуріон (внизу). Все готово. Ми ждемо Цезаря.

Цезар. Скажи їм, що Цезар іде. (Кличе). Британіку! (Ця високомовна зміна імени секретаря є одним із жартів Цезаря. В пізніші роки це означало 6 цілком серйозно й офіційно: переможець Британії).

Руфій (кричить униз). Одчалюйте всі, крім довгастого корабля. Охороняйте його, щоб посадити на нього варту Цезареву. (Він залишає балкон і вертається до зали). Де ж ці єгиптяни? Це знову милосердя? І ти їм дозволив піти?

Цезар (посміхаючись). Я дозволив Теодотієві йти рятувати бібліотеку. Ми повинні поважати літературу, Руфію.

Руфій (люто). Божевілля в голові божевільного! Я певен, що якби ти міг повернути до життя всіх убитих в Іспанії, Ґаллії і Тессалії, — ти б це зробив, щоб знову почати з ними бої.

Цезар. Чи не зруйнували б боги весь світ, якби їхньою єдиною думкою було встановити мир на наступний рік? (Руфій, втративши терпець, гнівно відвертається. Цезар раптом схоплює його за рукав і лукаво шепоче йому на вухо). До того, мій друже, кожний єгиптянин, якого ми заарештуємо, означає арешт і двох римських солдатів, що мають стерегти його. Га?

Руфій. Ага! Я так і думав, що за твоїми прекрасними словами ховаються якісь хитрощі. (Він відходить од Цезаря не в доброму гуморі, знизуючи плечима, і йде до балкона, щоб ще раз поглянути на підготовку; нарешті він виходить).

Цезар. Що, Британій, заснув? Я його годину тому послав за моїм озброєнням. (Кличе). Британіку, ти, британський остров’янине. Британіку!

Через лоджію вбігає Клеопатра з шоломом і мечем Цезаря, вихопленими у Британія, що йде за нею з кирасою і шкіряними латами. Вони підходять до Цезаря, вона — ліворуч його, Британій — праворуч.

Клеопатра. Я одягну тебе, Цезарю, сідай. (Він кориться). Оці римські шоломи так до лиця! (Вона знімає його вінок). О! (Голосно регоче).

Цезар. З чого ти смієшся?

Клеопатра. Ти лисий (далі сміється).

Цезар (майже розгніваний). Клеопатро! (Він встає, щоб зручно було Британієві, який надіває на нього кирасу).

Клеопатра. Так ось чому ти носиш вінок, — щоб сховати її.

Британій. Мовчи, єгиптянко, це лаври переможця. (Він затягує кирасу).

Клеопатра. Мовчи ти, остров’янине! (До Цезаря). Тобі слід би було натирати голову міцним цукровим спиртом, Цезарю. Це змусить волосся рости.

Цезар (з квасним обличчям). Клеопатро, тобі приємно, коли тобі нагадують, що ти дуже молода?

Клеопатра (насупившись). Ні.

Цезар (знову сідає і простягає ногу Брітанієві, який стає навколішки, щоб надіти на нього ножані лати). І мені також не подобається, коли нагадують, що я… середніх літ. Дозволь мені подарувати тобі зайвих десять років. Це зробить тебе двадцятишестилітньою, а мене тільки… це байдуже. Згода?

Клеопатра. Згода. Двадцять шість, пам’ятай. (Надягає на нього шолом). Ах! Як гарно! Тобі в ньому на вигляд близько п’ятдесяти!

Британій (суворо дивлячись на Клеопатру). Ти не повинна так розмовляти з Цезарем.

Клеопатра. Чи правда, що коли Цезар піймав тебе на острові — ти був весь вифарбуваний у синій колір?

Британій. Синій — це колір, який носять усі британці високого походження. Коли ми виряджаємось на війну, ми фарбуємо наші тіла синім, і таким чином вороги можуть здерти з нас одіж і відняти життя, але вони не спроможні здерти нашу респектабельність. (Він встає).

Клеопатра (з мечем Цезаря). Дай мені надіти його на тебе. Як чудово ти виглядаєш. Чи є в Римі твої статуї?

Цезар. Так! Багато статуй!

Клеопатра. Ти повинен послати по одну з них і подарувати її мені.

Руфій (повертається в лоджію ще нетерплячіший). Ну, Цезарю, чи ти скінчив, нарешті, розмови? В ту мить, як твоя нога ступить на корабель, — не буде жодної змоги затримати наших людей: судна помчать на перегони до маяка.

Цезар (виймає меча й пробує його лезо). Чи добре він нагострений сьогодні. Британію? Під Фарсалою він був тупий, як обруч із бочки.

Британій. Сьогодні він може розсікти волосину будь-якого єгиптятина,