Вибрані твори. Том I - Бернард Шоу

Сержант. Тут ви можете без перешкоди поговорити з ним, мем.

Джудiт. А довго менi доведеться чекати?

Сержант. Нi, мем, жодної хвилини. На нiч ми залишили його у Брайдуеллi, а зараз його приведено сюди на вiйськовий суд. Не хвилюйтеся, мем: вiн спав, як дитина, i добре поснiдав.

Джудiт (не вiрячи йому). Вiн у доброму настрої?

Сержант. У найкращому, мем. Наш капелан завiтав до нього вчора ввечерi, i вiн виграв у нього в карти сiмнадцять шилiнгiв. Вiн подiлив їх мiж нами, як справжнiй джентльмен. Служба службою, мем, — це так; але ви тут серед друзiв!

Чути твердi кроки солдатiв, що наближаються.

Ось, мабуть, вiн iде.

Рiчард заходить до кiмнати; весь вигляд його нiтрохи не стурбований i не пригнiчений. Сержант киває головою до конвойних i показує їм ключ вiд кiмнати, якого тримає в руцi. Вони виходять.

Ось ваша ледi, сер.

Рiчард (пiдходячи до неї). Що? Моя дружина? Моя кохана дружина! (Бере її руку i цiлує з пiдкресленою i перебiльшеною ґалантнiстю). Скiльки ж часу, сержанте, ви даєте пригнiченому горем чоловiковi на прощання?

Сержант. Скiльки можна буде, сер. Ми не потривожимо вас, доки не почнеться судове засiдання.

Рiчард. Але вже час його починати.

Сержант. Це правда, сер, але трапилась затримка. Лише зараз прибув генерал Бергойн — Джоннi-джентльмен, як ми звемо його, — а вiн не встигне завдати всiм гарту ранiше, як за пiвгодини. Я знаю його, сер: я служив з ним у Португалiї. Двадцять хвилин — цiлком вашi, сер, i з вашого дозволу, я жодної з них бiльш не вiдберу. (Виходить, замкнувши за собою дверi. Рiчард одразу залишає розв’язний тон i говорить до Джудiт щиро i з пошаною).

Рiчард. Мiсiс Андерсон, ви дуже ласкавi, що вiдвiдали мене! Як ви почуваєте себе пiсля вчорашнього? Я мусив покинути вас ранiше, нiж ви опритомнiли, але послав переказати Ессi, щоб вона пiшла до вас i надала вам допомогу. Чи зрозумiла вона, що саме я їй звелiв?

Джудiт (задихаючись i квапливо). О, не думайте про мене; не для того я прийшла сюди, щоб говорити про себе. Невже ж вони вас... вас... (хоче сказати: «Повiсять»).

Рiчард (жартiвливо). Точнiсiнько опiвднi. Принаймнi так було, коли вони вiшали дядька Пiтера.

Вона здригається.

Ваш чоловiк уникнув небезпеки? Вiн встиг утекти?

Джудiт. Вiн бiльше не чоловiк менi.

Рiчард (широко розкриває очi). Що?

Джудiт. Я не послухалася вас. Я розповiла йому все. Я сподiвалась, вiн пiде сюди i врятує вас. Я хотiла, щоб вiн прийшов сюди i врятував вас. Замiсть того вiн утiк.

Рiчард. Я i хотiв, щоб вiн це зробив. Яка користь була б для мене, коли б вiн залишився? Вони лише повiсили б нас обох.

Джудiт (серйозним тоном, докiрливо). Рiчарде Даджен, скажiть, поклявшись честю, що зробили б ви на його мiсцi?

Рiчард. Те ж саме, що й вiн, звичайно.

Джудiт. О, чому ви не хочете говорити зо мною просто — чесно i щиро! Якщо ви такий егоїст, чому ж ви дозволили заарештувати себе цiєї ночi?..

Рiчард (весело). Життям ладен присягнутися, мiсiс Андерсон, сам не знаю. Я вiдтодi кiлька разiв запитував себе про це i нiяк не можу знайти причину, чому я так зробив.

Джудiт. Ви знаєте, що зробили це ради нього, вважаючи, що вiн — людина, достойнiша за вас.

Рiчард (смiється). Ого! Нi, це дуже благородний мотив, що й казати, але я зовсiм не такий скромний... Нi, я зробив це не заради нього.

Джудiт (пiсля паузи, пiд час якої вона знiяковiло дивилась на нього, болiсно червонiючи). Тодi — заради мене?

Рiчард (ґалантно). Так. Певну роль вiдiгравали тут i ви. Мабуть, це — до певної мiри — було заради вас. У всякому разi, ви дозволили, щоб вони мене забрали.

Джудiт. О, невже ви думаєте, що я не говорила це собi цiлiсiньку нiч? Я винна буду у вашiй смертi! (Рвучко простягає йому руку i говорить з глибоким почуттям). Якби я могла врятувати вас так, як ви врятували його, я 6 зробила це, не боячись найжорстокiшої кари.

Рiчард (стискає їй руку i усмiхається, але тримає її на вiдстанi простягнутої руки). Я б нiколи вам цього не дозволив.

Джудiт. Хiба ж ви не розумiєте, що я можу вас урятувати?

Рiчард. Як? Чи не помiнявшися зi мною одягом?

Джудiт (визволяє руку i прикладає пальця до його губiв). Не треба... (Хоче сказати: «Не треба жартувати»). Нi, я можу сказати суддям, хто ви такий.

Рiчард (насупившись). Це нi до чого: мене вони не помилують, а йому це перешкодить втекти. Вони вирiшили на страх усiм нам повiсити сьогоднi кого-небудь. А ми ж настрах їм доведiмо, що вмiємо стояти один за одного навiть перед лицем смерти. Це єдина сила, яка може прогнати Бергойна назад за Атлантичний океан i зробити з американцiв вiльний народ.

Джудiт (нетерпляче). О, яке значення все це має?

Рiчард (смiючись). Справдi, яке значення? І що взагалi має значення? Ось бачите, у чоловiкiв бувають такi чудернацькi поняття, мiсiс Андерсон; щодо жiноцтва, то воно розумiє все їхнє безглуздя.

Джудiт. Жiнки через них втрачають тих, кого кохають.

Рiчард. Вони легко можуть здобути iнших коханцiв.

Джудiт (обурено). О! (Пристрасно). Невже ви не розумiєте, що самi себе вбиваєте?

Рiчард. Це ж єдина людина, мiсiс Андерсон, яку я маю право вбити. Не журiться: жодна жiнка через мою смерть не втратить свого милого. (Усмiхається). Мене, слава Богу, нiхто не любить. Чи ви чули, що моя мати померла?

Джудiт. Померла!

Рiчард. Сьогоднi вночi — з хвороби серця. Останнє слово її до мене було прокляття. Менi здається, що благословення її я б не стерпiв. Решта родичiв теж не сумуватиме за мною. Ессi поплаче день чи два, але ж я подбав про неї; цiєї ночi я склав духiвницю.

Джудiт (мов скам’янiла, по хвилинi мовчання). А я?

Рiчард (здивовано). Ви?..

Джудiт. Так, я! Менi, по-вашому, все байдуже?

Рiчард (весело i одверто). О, звичайно! Адже вчора ви висловили свої почуття до мене з цiлковитою щирiстю. Те, що трапилося потiм, може, на хвилинку i зм’якшило вам серце, але, вiрте менi, мiсiс Андерсон, нi краплини моєї крови, нi волоска з моєї голови вам по-справжньому не буде шкода. І