Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу
Гіґінс. Ну-ну!
Пікерінґ. О, це, знаєте, у нього просто так виходить. Він це ненавмисне.
Лайза. Ох, я теж ненавмисне поводилася так, коли була квіткаркою. Просто у мене так виходило. Але ж, бачите, я саме так поводилася, і в цьому, зрештою, полягає різниця.
Пікерінґ. Безперечно. І все ж, саме він навчив вас правильно розмовляти, а я, самі знаєте, цього не зумів би.
Лайза (байдужим тоном). Звісно — але ж це його фах.
Гіґінс. Прокляття!
Лайза (продовжуючи). Це було щось таке, ніби я вчилася модного танцю, — більш нічого. Але чи знаєте ви, з чого починалося моє справжнє виховання?
Пікерінґ. Із чого ж?
Лайза (облишивши на мить шиття). Із «міс Дулитл» — так ви звернулися до мене того дня, коли я вперше прийшла на Вімпол-стріт. Із цього почалась моя самоповага. (Знову береться до шиття). І ще було сто таких дрібничок, яких ви й не завважували, бо все це у вас виходить само собою. От я зайшла — ви підвелися; скинули капелюха переді мною на вулиці; відчинили мені двері...
Пікерінґ. Ну, це просто ніщо.
Лайза. Так — але ці дрібнички засвідчували, що ви шануєте мене і маєте за щось краще, ніж якась посудниця, хоча, звісно ж, я знаю, ви б так само ставилися й до посудниці, коли б її запустили до вітальні. Ви ніколи не роззувалися при мені в їдальні.
Пікерінґ. Не слід ображатися на нього за це. Гіґінс роззувається де завгодно в домі.
Лайза. Я знаю. І не звинувачую його. Просто так воно у нього виходить, правда ж? Але для мене було так важливо, що ви цього не робите! Бачите, коли по щирій правді, то, не беручи до уваги речей, що їх будь-хто може набути (гарно вдягатися, чисто розмовляти і все таке), — різниця між леді й квіткаркою полягає не в тому, як вона поводиться, а як до неї ставляться. Я довіку буду квіткаркою для професора Гіґінса, бо він з самого початку ставиться до мене як до квіткарки й вічно так ставитиметься. Але я знаю, що можу бути для вас леді, бо ви повсякчас ставитеся до мене як до леді й завжди будете ставитися до мене так.
Місіс Гіґінс. Будь ласкав, Генрі, не скрегочи зубами.
Пікерінґ. Дуже приємно чути це від вас, міс Дулитл.
Лайза. І мені хотілося б, щоб відтепер ви звали мене Елайзою, якщо ви не проти.
Пікерінґ. Дякую вам, Елайзо, — залюбки!
Лайза. А ще мені хотілося б, щоб професор Гіґінс звав мене «міс Дулитл».
Гіґінс. Швидше я пошлю вас до чорта.
Місіс Гіґінс. Генрі! Генрі!
Пікерінґ (сміючись). Чом би й вам не «жарґонути» його? Не терпіть кривди. Це буде йому на користь.
Лайза. Не можу. Колись я дала б йому одкоша, але зараз не можу знов зійти до цього. Пам’ятаєте, ви розповідали мені, що коли дитину привезти на чужину, вона за кілька тижнів вивчить місцеву мову й забуде свою, рідну. Що ж, і я — дитина у вашій країні. Я забула свою мову й розмовляти вмію тепер тільки по-вашому. Так, я посправжньому порвала з Тотнем-корт-роуд. Із цим покінчено — після того, як я пішла з Вімпол-стріт.
Пікерінґ (дуже стривожено). О! Але ж ви повернетеся на Вімпол-стріт, правда? І простите Гіґінса?
Гіґінс (підводячись). Вона простить? Чорта з два! Та нехай іде собі. Хай сама переконається, що без нас їй не прожити. Без моєї підтримки вона через три тижні знов скотиться на дно.
В центральному вікні з’являється Дулитл. Докірливо й з гідністю дивлячись на Гіґінса, він мовчки, звільна підходить до дочки, яка, сидячи спиною до вікна, не здогадується про його наближення.
Пікерінґ. Він невиправний, Елайзо. Але ж ви не скотитесь на дно, правда?
Лайза. Ні, тепер уже ні. Ніколи більше! Свій урок я добре вивчила. Мені не віриться, що я змогла б видати хоч один із тих моїх колишніх звуків, навіть коли б захотіла. (Дулитл торкає її за ліве плече. Побачивши такого розкішно вбраного батька, вона втрачає враз усе своє самовладання і впускає шиття на підлогу). А-а-а-а-а-ах-оу-ох!
Гіґінс (переможно горланячи). Ага! Ось так: А-а-а-аа-ахоуох! А-а-а-а-а-ахоуох! А-а-а-а-а-ахоуох! Перемога! Перемога! (Падає на диван, пихато згорнувши руки на грудях і широко розставивши ноги).
Дулитл. Чи то ж її вина в тому? Не дивися на мене так, Елайзо. Це не я придумав. До мене припливло трохи грошенят.
Лайза. Цим разом, тату, ти дібрався, либонь, до мільйонера.
Дулитл. Таки так. Але сьогодні я вбрався для особливої нагоди. Йду до церкви святого Георгія, на Ганноверсквер. Твоя мачуха виходить за мене заміж.
Лайза (сердито). І ти опустишся до того, що одружишся з тією ницою простачкою?
Пікерінґ (лагідно). Він повинен одружитися з нею, Елайзо. (До Дулитла). Чому ж вона передумала?
Дулитл (сумовито). Злякалась, батечку. Злякалася. Буржуйська мораль схопила ще одну жертву. Може, ти надягнеш капелюшка, Елайзо, та сходиш подивишся, як мене обкрутять?
Лайза. Якщо полковник каже, що треба, то я... я… (мало не плачучи) я поступлюся гідністю. А вона, певне, облає мене за мою добрість.
Дулитл. Не бійся, дочко: нині вона вже ні з ким не свариться, бідолашка! Респектабельність її зламала, забрала все завзяття.
Пікерінґ (легенько стискаючи Елайзиного ліктя). Будьте милосердні до них, Елайзо. Удайте, що нічого й не було лихого.
Лайза (ледь усміхаючись полковникові крізь сльози). Та гаразд уже — просто, щоб показати, що між нами немає зла. За мить я буду готова. (Виходить).
Дулитл (підсідаючи до Пікерінґа). Полковнику, чогось я нервуюся як ніколи через цю церемонію. Чи не могли б ви прийти й підтримати мене в цій випробі?
Пікерінґ. Але ж, чоловіче, хіба ви вже не проходили колись цієї випроби? Адже ви одружувалися з Елайзиною матір’ю.
Дулитл. Хто вам це сказав, полковнику?
Пікерінґ. Ну, ніхто не казав. Але я виснував... цілком природно...
Дулитл. Ні, полковнику, аж ніяк не природно: це звичай буржуїв, достойних. А я завжди чинив, як годиться недостойному. Тільки ви нічого не кажіть Елайзі. Бо вона не знає — з делікатности я ніколи
