Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу
Місіс Ейнсфорд-Гіл (підводячись). Ну, якщо так, то я думаю, що нам пора вже йти.
Пікерінґ та Гіґінс підводяться.
Клара (підводячись). О так, нам іще треба зробити три візити. До побачення, місіс Гіґінс. До побачення, полковнику Пікерінґу. До побачення, професоре Гіґінсе.
Гіґінс (похмуро йдучи від дивана до неї, щоб провести до дверей). До побачення. Ви ж не забудьте випробовувати нову світську говірку під час ваших трьох візитів. Не нервуйтеся при цьому. Говоріть завзято, з притиском.
Клара (сяючи усмішкою). Неодмінно! До побачення. Які дурниці — вся ця ранньо-вікторіанська удавана вихованість!
Гіґінс (під’юджуючи її). Казна-які дурниці!
Клара. Чорт-зна які дурниці!
Місіс Ейнсфорд-Гіл (судомно). Кларо!
Клара. Ха! Ха! (Виходить, сяючи вся, рада, що дорівнялася до найостаннішої моди, — чути, як вона спускається сходами, купаючись у потоці власного сріблистого сміху).
Фредді (до височин небесних). Ну скажіть, ради Бога... (Схаменувшись, підходить до місіс Гіґінс). До побачення!
Місіс Гіґінс (тиснучи йому руку). До побачення. Чи не хотіли б ви ще раз зустрітися з міс Дулитл?
Фредді (з великим запалом). Так, жах як хотів би!
Місіс Гіґінс. Ну, ви ж знаєте мої дні для гостей.
Фредді. Так. Страшенно вдячний вам! До побачення. (Виходить).
Місіс Ейнсфорд-Гіл. До побачення, містере Гіґінсе.
Гіґінс. До побачення, до побачення.
Місіс Ейнсфорд-Гіл (до Пікерінґа). Нічого не вийде. Ніколи я не присилую себе вживати отакі слова!
Пікерінґ. І не треба. Знаєте, це не обов’язково. Ви чудово обійдетеся без таких висловів.
Місіс Ейнсфорд-Гіл. Тільки ж Кларочка так на мене напосідає, так вичитує мені, коли я не сиплю найновішим жарґоном! До побачення!
Пікерінґ. До побачення. (Тиснуть одне одному руки).
Місіс Ейнсфорд-Гіл (до місіс Гіґінс). Ви вже не ображайтеся на Клару. (Пікерінґ, уловивши з її стишеної мови, що це не для його вух, нишком приєднується до Гіґінса біля вікна). Ми ж такі убогі! І вона, бідолашна дитина, так мало буває в гостях. Тож вона й не все тямить. (Місіс Гіґінс, завваживши, що очі її гості зволожилися, співчутливо бере її під руку, й вони разом ідуть до дверей). Але хлопець у мене славний, правда ж?
Місіс Гіґінс. Ой, такий милий! Я завжди буду рада бачити його в себе.
Місіс Ейнсфорд-Гіл. Спасибі вам, дорогенька! До побачення! (Виходить).
Гіґінс (жадібно). Ну? Чи можна виводити Елайзу в світ? (Коршаком налітає на матір і тягне її до отоманки; вона сідає там, де сиділа Елайза, а син — ліворуч від неї).
Пікерінґ повертається до свого крісла по праву руч від неї.
Місіс Гіґінс. Ти, дурний хлопчиську, звісно ж, нікуди не можна її виводити! Вона — тріумф твого мистецтва та ще й таланту кравчині, але якщо ти гадаєш, що вона не видає себе кожнісіньким реченням, яке вилітає з її вуст, то ти, либонь, зовсім схибнувся через неї!
Пікерінґ. А може, коли б щось підправити, як ви гадаєте? Я маю на увазі вилучити з її мови кровожерні моменти.
Місіс Гіґінс. Нічого не вийде — допоки вона в руках у Генрі.
Гіґінс (ображено). Хочете сказати, що у мене мова непристойна?
Місіс Гіґінс. Ні, дорогенький, мова твоя була б цілком пристойна — скажімо, десь на баржі серед матросні, але така мова аж ніяк не прикрасить Елайзи на прийомі в саду.
Гіґінс (тяжко скривджений). Ну, я мушу сказати...
Пікерінґ (уриваючи його). Годі-бо, Гіґінсе, пора вже вам знати себе самого. Я такої мови не чував, відколи двадцять років тому ми робили огляди добровольців у Гайд-парку.
Гіґінс (насуплено). Ну, що ж, коли ви таке говорите, я визнаю: мова моя не завжди така, як у єпископа.
Місіс Гіґінс (заспокоюючи Генрі дотиком руки). Полковнику Пікерінґу, скажіть мені, будь ласка: що, достеменно, коїться там, на Вімпол-стріт?
Пікерінґ (бадьоро, от ніби розмова повернула в зовсім інше річище). Ну, я перевізся туди, й ми живемо разом з Генрі. Працюємо удвох над моїми «індійськими діалектами», а ще ми думаємо, що було б зручніше...
Місіс Гіґінс. Так-так. Про це я все знаю — це ви чудово придумали. Але де живе ця дівчина?
Гіґінс. Звісно ж, з нами! Де ж їй ще жити?
Місіс Гіґінс. Але на яких умовах? Чи вона у вас служниця? А як ні — то хто вона для вас?
Пікерінґ (проказуючи повільно). Я здогадуюся, що ви маєте на увазі, місіс Гіґінс.
Гіґінс. Але ви вбийте мене, якщо я знаю! Місяцями я бився над дівчиною, аби дотягти її до сьогоднішнього рівня. До того ж вона й користь приносить. Знає, де в мене що лежить, пам’ятає, коли і з ким я повинен зустрітись, і таке інше.
Місіс Гіґінс. А як уживається з нею твоя економка?
Гіґінс. Місіс Пірс? О, вона така раденька, що стільки обов’язків звалилося з її пліч, адже до Елайзиної з’яви їй доводилось відшукувати мої речі й нагадувати мені про мої домовленості. Але як тільки мова заходить про Елайзу... Не знаю, що за дурна муха вкусила мою економку. Знай твердить: «Ви не думаєте, пане!» Правда ж, Піку?
Пікерінґ. Еге ж, саме так вона це формулює. «Ви не думаєте, пане!» Цими словами вона закінчує кожну розмову про Елайзу.
Гіґінс. Так ніби я хоч на мить коли перестаю думати про дівчину та її кляті голосівки й шелестівки. Я геть виснажився, думаючи про неї, стежачи за її губами, зубами й язиком, не кажучи вже про її душу — найхимерніше з усього того набору.
Місіс Гіґінс. Ну хто ж ви ще, як не двоє немовлят, що тішаться своєю живою лялькою?
Гіґінс. Тішаться! Та за тяжчу роботу я ще ніколи не брався — це щира правда, мамо! Але ж ти навіть не уявляєш, як це страшенно цікаво: взяти одне людське створіння й зробити з нього щось зовсім інше, давши йому нову мову. Це ж заповнює щонайглибшу прірву, яка відділяє клас від класу й душу від душі.
Пікерінґ (підсуваючи своє крісло ближче до місіс Гіґінс і жваво перехиляючись до неї). Так, це неймовірно цікаво! Запевняю вас, місіс Гіґінс, що ми ставимось до Елайзи дуже серйозно. Щотижня... майже щодня! — помічаємо за нею якусь нову зміну. (Ще ближче підсуваючись). Кожен відтинок її розвитку ми записуємо... десятки грамофонних дисків та фотографій...
Гіґінс (насипаючись на матір з другого боку). Так, чорт забирай! Ще жоден з моїх експериментів не захоплював мене так, як оцей. Вона заповнила собою наше життя по вінця, правда ж, Піку?
Пікерінґ. Ми завжди говоримо про Елайзу.
Гіґінс.
