Пригоди Романа та його друзів на Дріоді - Валентина Іванівна Коляда

за одними. Скажу більше. У своїх снах ви будете переноситись сюди коли захочете, варто буде лише попросити про це звечора. І передайте землянам, що над Землею не можна збиткуватись, бо вона живий організм і її теж болить. Крім того, вона дає абсолютно все, що потрібно для життя. Творіть добро, обходьтеся з іншими справедливо, не ображайте слабших і пам’ятайте, що Творець — це і є любов. Все починається з любові, все, що ви бачите довкола, — створене тільки завдяки любові. А ненависть, злість та ворожнеча несуть лише розруху та смерть. Вчіться любити одне одного, пробачати, жаліти, старайтесь не завдавати ніколи і нікому болю. А тепер сідайте у цей зореліт і летіть на свою чудову планету і не ображайте її, бо вона не заслуговує на таке поводження з собою.

Діти, зі сльозами на очах, увійшли у зореліт, перед тим передавши Зібу лантух з коштовностями та майно, що користувались ним у подорожі.

— Візьміть з собою Террі та фургон. Я б не міг заснути сьогодні вночі, думаючи, як ми могли розлучити таких щирих друзів, як ваша собачка і наш віслючок. А тепер летіть. Зореліт сам повернеться на Дріоду.

Роман та Тася ліфтом піднялись нагору у свої колишні каюти і почали крізь ілюмінатори спостерігати за подальшими діями дріодців.

Раптом Пірат та Террі зникли з їхнього поля зору, а натомість засвітились монітори внутрішнього спостереження. На них було видно, як віслючок і песик пройшли всередину. Позаду них якоюсь силою був поданий фургон. Потім шлюзи закрились і зореліт знявся вгору, беручи курс на Сонячну систему.

Тасю ніби магнітом притягло до ілюмінатора. І вона побачила, що лицар підняв вгору обличчя і зробив їй знак рукою. «До побачення!» — прошепотіла дівчинка і сльози, що, врешті переповнили її очі, рясним дощем покотились по щоках.

— А ти хвилювався, як ми маємо знайти їхню базу. Я ж тобі казала, що вони самі нас відшукають. Бачив, як був поданий фургон. Їхнім властивостям просто немає меж.

— Я тобі щось скажу, але ти не смійся, — несміливо сказав Роман і Тася здивовано повернула до нього голову. — Хоч я, хоч ти — обоє багато чули про надможливості людського мозку. Звичайна людина використовує лише три проценти усього цього потенціалу. У мене з’явилась така думка, що дріодці просто використовують ці можливості на усі сто відсотків. Я чув, що людина може навіть літати.

— А ми з тобою і літали. Може наші друзі на деякий час увімкнули наші надможливості? Адже людський організм — це суцільна таємниця, а про мозок і взагалі говорити нічого. Отак то!

— А давай, коли наступного разу сюди навідаємось, попросимо їх хоч привідкрити деякі таємниці діяльності та можливості людського мозку.

— Є ще одна думка. А може, сам Творець не хоче відкрити нам ці таємниці? Адже навіть ті три проценти, якими ми користуємось, не завжди служать людям на добро, чи не так? А уяви, якби ми користувались мозком стовідсотково, що б то було! Найперше, треба поміняти у людях мораль і їх ідолів, бо у наш час люди моляться, в основному, на гроші, і зламати це у них буде надзвичайно важко. Але що це ми весь час про сумне, давай краще спустимось униз і провідаємо Пірата та Террі.

— Маємо тепер фургон і зможемо подорожувати по Землі.

— І будемо розповідати всім, що почули та побачили на Дріоді, — захоплено вигукнув Роман.

— Знаєш, мені чомусь здається, що земляни ще не зовсім готові нас слухати, можна навіть сказати, що зовсім не готові, та ми, все одно, спробуємо. Спробуємо також використати надможливості свого мозку і зробити так, щоб до них таки дійшло.

Діти вже сходами спустились вниз глянути на своїх менших друзів у спеціально відведену для них кімнату. Ті почували себе добре. Пірат їв з мисочки молоко, а Террі за обидві щоки наминав свіже пахуче сіно, що теж дивним чином з’явилось на борту. Фургон був тут же, припнутий до стіни двома канатами, а колеса знаходились у спеціальних підставках.

— Чудасія та й годі! Добре, залишимо їх насолоджуватись смачною їжею та один одним і подумаємо, чим зайнятись далі. Пропоную переглянути цікавий фільм, — запропонував Рома.

Вони знову піднялись нагору, де пішли у Тасину кімнату. Там вже стояла заставка відео. Діти згодились на «Гості з майбутнього» і почали з цікавістю його дивитись. По закінченні фільму Рома пішов до себе відпочити. Тася теж прилягла, і здоровий міцний сон відразу ж здолав обох.

Розділ 16

Діти прокинулись від легкого поштовху. Обоє кинулись до ілюмінаторів і побачили, що зореліт приземлився точно на те ж саме місце, що і першого разу — у малиннику. Довгі зелені стебла, як і раніше, були обтяжені темно-червоними стиглими кетягами соковитих плодів, які аж просились, щоб їх зірвали, бо під своєю вагою та від подихів вітру починали спадати з блідо-зеленого стержня і з тихим схлипом лягали на землю.

— От ми і вдома, — Роман влетів у Тасину каюту та, схопивши сестру в оберемок, разом з нею закружляв у якомусь дивному, тільки йому одному відомому, танку.

— Пусти. Треба швидше вибиратись звідси, доки нас ніхто не побачив. Адже сам знаєш, скільки тут ходить люду, а сезон малини ще не