Пригоди Романа та його друзів на Дріоді - Валентина Іванівна Коляда

Вони навибирали з купи гілля, поламали його і розвели багаття. Рома побіг до струмочка та набрав свіжої джерельної води у казанок, потім підвісив його над полум'ям. Спочатку вкинули приправи та сушене м’ясо, далі у бульйон добавили бурячки та картоплю, всипавши трохи зелені. Наприкінці все решта плюс сушений щавель впереміш з кропивою, справжньою скарбницею вітамінів. Все це заправили засмажкою на смальці і висипали у вже відставлений борщ решту зелені.

Тася готувала, а Роман, сидячи біля неї, втягав носом смачні запахи, що линули з казанка, нишком ковтаючи слину, яка безупинно наповнювала його рот.

— Ну все, готово, — промовила дівчинка, — його би ще чимось товстим закутати, щоб упрів та настоявся (тобто дуже повільно остигав, зберігаючи у собі весь букет ароматів та смакових якостей).

Чекаючи, поки борщ настоїться та трохи остигне, діти встали та пройшлись побіля згасаючого багаття, заглянувши за валун. Віслючок лежав біля струмочка, до його теплого боку притулився Пірат. В обох були закриті очі і вони тихенько посапували.

Роман з любов’ю дивився на нерозлучну пару і раптом жаль та сум стис його розчулене серце.

— Слухай, сестро, як вони мають розлучатись, коли так здружились? Адже дріодці тільки дадуть нам домашнє завдання і потім відправлять вже назовсім додому. А знаєш, мені, чомусь, шкода залишати цю загадкову і таку чудову планету. Я до неї звик і мені буде її не вистачати.

— Мені теж, — схлипнула дівчинка.

— Ти чого? Отакої! Нам ще тільки сліз не вистачало. Давай краще подумаємо, як маємо звідси вибиратись. Ми ж досі не маємо жодного поняття, де знаходиться місце, з якого ми розпочали свою подорож.

— А от за це можеш не хвилюватись. З нами зв’яжуться, все розкажуть та дадуть інструкції. От тільки наша собачка буде сумувати за своїм другом. Добре, давай вечеряти, бо скоро смеркне, свічок у нас немає, а навпомацки їсти я ще не навчилась, — Тася взяла брата за руку і вони пішли куштувати свіжоприготований борщ.

Хлопець дістав з фургона миски, ложки та хліб і нарізав його. Діти поїли надзвичайно смачного борщу і запили його чистою джерельною водою.

Смеркало. Одна за одною на небі почали з’являтись мерехтливі зорі і через кілька хвилин Дріоду окутала ніч. Повівав легенький вітерець, приносячи з собою романтичні сни, бо Роман з Тасею перебували саме у тому віці, коли кров в організмі б’є ключем.

— Цікаво, що нам насниться сьогодні, — вкладаючись спати, прошепотіла Тася, підкладаючи долоню під щоку, як вона це любила робити, і вкрилась легким одіялом.

— Подивимось. Але сни, напевне, знову будуть однакові, як і у попередні рази, коли ми тут ночували.

— Чуєш, коханий, у мене виникла гарна ідея. Я маю добру троюрідну, трохи вже в літах, сестру. Вона непогана, в неї добре серце, спокійний характер, а на що вже золоті руки!.. Давай познайомимо її з сером Джонатаном?

— Давай, — обернувся Харольд від каміна, у якому ворушив вугілля. — Я б дуже хотів, щоб наш другий батько був щасливий. Бачила, як він ожив останнім часом і якими сповненими глибокої довіри та очікування очима дивиться на тебе.

— Я ще просто розглядаю кандидатури, адже їх стільки, що голова йде обертом. Я б і не подумала, що стільки буде, поки не взялась за сватання.

— Бо ніколи не задумувалась над цим питанням. Ти вже постарайся вибрати найкращу, благо, є з чого вибирати.

— Я й стараюсь. І мені здається, що Віола якнайкраще йому підійде, бо й характери у них дуже схожі. Обоє сором’язливі, мають м’яке серце і наївні, як діти. Найближчим часом треба їх познайомити, — голосом, повним виправдання, сказала молода жінка.

— А вона не була на весіллі? Можна було це зробити ще тоді.

— На жаль, не була, саме тоді вона трішки прихворіла і не змогла приїхати.

— Як шкода, але нічого, запросимо її у гості, і хай тільки спробує відмовитись, бо повеземо сера Джонатана до неї у гості.

— А й правда, мій ти розумнику. Навідаємо її всі разом після хвороби.

— От і чудово, — Харольд засміявся і пригорнув кохану дружину до серця. Заріна притислась до чоловіка усім тілом та так і затихла, боячись навіть подихом злякати цю чарівну і щасливу мить.

Через деякий час лицар помалу ослабив обійми і з ніжністю оглянув згори витончене обличчя жінки, що стояла біля нього з закритими очима, і тільки довгі чорні пухнасті вії ледь тріпотіли від його дихання.

Харольд легенько торкнувся пальцем Заріниної щоки. Вона відкрила очі і засміялась, зблиснувши рівними білосніжними зубами.

— Так би і стояла біля тебе, скільки би тримав.

— Я досить витривалий і тримав би кілька діб, ти б стільки витримала? — Харольд знову засміявся і відразу ж посерйознішав. — То що ж ми вирішуємо? Пора якось винагородити сера за його добре та щире