Артеміс Фаул. Зрада Опал - Йон Колфер
Самотнє життя злодія більше йому не подобалося так, як раніше. Не було ніякого бажання вишукувати жертви. Але його приваблювали пригоди і геніальні плани. Може, існує якийсь спосіб поєднати його кримінальний геній з новою мораллю? А що, як стати сучасним Робіном Гудом? Красти у багатіїв і роздавати бідним? Можна просто красти в багатіїв. Виправлятися треба потроху.
У кишені щось завібрувало. Артеміс витягнув маленький комунікатор. Зовсім як той, що вони лишили в транспортері Опал Кобой. Хлопець пригадав, як Холлі щось сховала у нього в кишені. Вона хотіла підтримувати зв’язок.
Артеміс підвівся, відкрив екран і побачив усміхнене обличчя Холлі.
— Бачу, додому ви дісталися. Вибач за снодійне. Сул справжня свиня.
— Не страшно. Нічого поганого не сталося.
— Ти змінився. Старий Артеміс уже волів би помсти.
— Старий.
Холлі озирнулася.
— Послухай, я не можу довго говорити. Довелося скористатися піратським підсилювачем, щоб сигнал потрапив до тебе. Цей дзвінок коштує силу-силенну грошей. Мені потрібна послуга.
Артеміс посміхнувся.
— Чомусь мені ніхто не телефонує просто щоб привітатися.
— Наступного разу. Обіцяю.
— Запам’ятаю. Що за послуга?
— Ми з Мульчем маємо першого клієнта. Він продає витвори мистецтва. У нього викрали картину. Я нічого в цьому не тямлю, тож вирішила звернутися до експерта.
Артеміс посміхнувся.
— Здається, я маю трохи досвіду в цій царині. Розкажи, що сталося.
— Справа ось у чому. Непомітно потрапити на виставку неможливо, як і вийти звідти. Але картина зникла. Навіть цілителі не володіють такою магією.
Артеміс почув кроки на сходах.
— Зачекай хвилинку, Холлі. Хтось іде.
У кімнату увійшов Батлер із пістолетом у руках.
— Щойно опритомнів,— сказав він.— Із вами все гаразд?
— Так,— відповів Артеміс.— Можеш це прибрати.
— Сподівався, що Сул досі тут, і можна його трохи полякати.— Батлер підійшов до вікна, відсунув прозорі завіси.— Автомобіль наближається. Батьки повертаються з Вестміту. Нам би узгодити свої історії. Чому ми повернулися з Німеччини?
Артеміс задумався.
— Скажемо просто, що скучив за домом, скучив за батьками. Це майже правда.
Батлер посміхнувся.
— Мені подобається. Сподіваюся, більше цей привід не знадобиться.
— Хотілося б.
Батлер простягнув згорнуте полотно.
— А що з цим? Ти уже вирішив, що з ним робити?
Артеміс узяв «Ельфійку-злодійку», розстелив на ліжку. Дуже красиво.
— Так, старий друже. Я вирішив, що з ним робити. Чи не міг би ти зустріти батьків біля дверей? Мені потрібно відповісти на дзвінок.
Батлер кивнув і кинувся вниз, перестрибуючи через три сходинки.
Артеміс повернувся до комунікатора.
— А тепер, Холлі, повернімося до твоєї проблемки. Ти не подумала, що картина може досі лишатися в приміщенні? Злодій міг просто її перевісити.
— Це перше, що спало мені на думку. Я думала, ти геній, Артемісе. Увімкни мозок!
Хлопець почухав підборіддя. Важко зосередитись. Біля будинку прошелестіли шини, він почув голос мами, що виходила з автомобіля.
— Арті? — гукнула жінка.— Спускайся. Ми хочемо тебе побачити.
— Спускайся, Арті! — крикнув батько.— Привітай нас удома.
Артеміс зрозумів, що посміхається.
— Холлі, чи не могла б ти зателефонувати пізніше? Зараз я трохи зайнятий.
Холлі вдала, що хмуриться.
— Гаразд. П’ять годин. І придумай щось, будь ласка!
— Не хвилюйся, придумаю. І про рахунок за послуги не забуду.
— Деякі речі не змінюються,— сказала Холлі й відключилася.
Артеміс швидко сховав комунікатор у сейф. Біля сходів на нього вже чекала мама з широко розкритими обіймами.
ЕПІЛОГ
Стаття з «Айріш Таймс», написана Юджином Дрісколлом, кореспондентом рубрики «Культура»
Минулого тижня весь світ мистецтва святкував повернення загубленої картини Паскаля Ерве, французького імпресіоніста. Чутки про існування «Ельфійки-злодійки» (олія, полотно) підтвердилися, коли картину прислали в Дувр у Парижі. Якийсь любитель мистецтва скористався звичайною поштою, щоб передати музею цей безцінний шедевр. Автентичність роботи підтвердили шість незалежних експертів.
Представник Дувра заявив, що картину виставлять наступного тижня. Отже, вперше за століття шанувальники мистецтва зможуть побачити шедевр Ерве.
Але найцікавіше в усій цій історії — записка, що супроводжувала «Ельфійку-злодійку». В ній просто зазначено: «Далі буде».
Чи не збирається хтось повернути народові втрачених майстрів? Якщо так, стережіться, колекціонери. Тепер жодна схованка не зможе бути цілком безпечною. Кореспондент чекає, затамувавши подих. «Далі буде». Цінителі мистецтва по всьому світу сподіваються на це!
ВІДГУКИ ПРО «АРТЕМІСА ФАУЛА»
Ще ніколи злочинний розум не отримував стільки схвальних відгуків.
«Читається, як найшвидші і найсмішніші комікси, що потрапляли вам до рук». Daily Telegraph
«Гарячкова суміш реальних, уявних та ельфійських гаджетів. Від лазерних пістолетів до стирачів пам’яті, від літальних апаратів на батареях до антирадіаційних костюмів,— пору1! із ними Q’Look від Джеймса Бонда — дитяча гра». Guardian
«Злочинно блискуче». Independent
«Ритмічно, грайливо і дуже смішно, винахідливий мікс міфу і реальності, магії та злочинності». Time
«Колфер має хист змушувати людей сміятися двічі: вперше просто від радості над винахідливістю його творів, а вдруге над енергією гумору». Sunday Times
«Смішні, швидкі, кінематографічні пригоди». Financial Times
«Швидко, смішно і дуже цікаво». Daily Mail
«Повно дій, зброї, гномів, що пускають вітри, і репліку стилі Чандлера». Evening Standard
Небесне місто, ельфи
КАР'ЄРА Холлі Шорт як приватного детектива складалася не зовсім так, як вона сподівалася. Переважно тому, що за останні кілька місяців ельфійське телебачення присвятило їй навіть не один, а цілих два спецвипуски. Важко лишатися непомітним, коли твоє обличчя час від часу досі з’являється на екрані.
— Пластична операція? — запропонував голос у голові.
І це зовсім не перша ознака божевілля, а її партнер Мульч Діггумс, що звертався до неї через навушник.
— Прошу? — запитала вона в мікрофон — крихітний чіп кольору шкіри, приклеєний до горла.
— От дивлюся на постер з твоїм прославленим обличчям і думаю, що тобі варто зробити пластичну операцію, якщо ми хочемо зберегти бізнес. І я маю на увазі справжній бізнес, а не цю гру в мисливців за головами, бо вони — найгірші з найгірших.
Холлі зітхнула. Партнер має рацію. Навіть злочинцям довіряють більше, ніж мисливцям за головами.
— Кілька імплантів, інша форма носа,— і навіть найкращі друзі тебе не впізнають,— продовжив Мульч Діггумс.— Ти ж і так не королева краси.
— Навіть не думай,— відрізала Холлі. їй подобалося її обличчя. Воно нагадувало про маму.
— А спрей
