У нетрях темнолісу - Пол Стюарт
Захмарний Вовк нахилився і торкнувся Живчикового шарфа. Хлопець стенувся.
— Спокійно, — мовив капітан тихим голосом. — Ніхто не завдасть тобі ніякого лиха, хлопче. Здається, нам таки не спекатись твоєї присутності.
— Зроду-віку не бачив нічого такого, кепе, — втрутився Тем Човновод. — Гримнув просто з неба, присягаюсь, і акурат на корму. Дивне небо, скажу я вам, і якщо...
— Годі базікати! — сухо перепинив його капітан. — І вертайтеся всі на свої місця, чули — всі. До півночі ми вже повинні бути в Нижньому Місті.
Команда розбіглася по місцях.
— Тебе це не стосується, — півголосом промовив капітан, беручи за руку Живчика, який і собі намірився десь зникнути.
Живчик роззирнувся.
— Ч… чому ви покинули мене? — запитав він. У роті йому пересохло, голос тремтів.
Капітан поглянув хлопцеві у вічі, його обличчя, як маска, не виказувало жодних емоцій.
— Нам не потрібні зайві люди на кораблі, — просто пояснив він. — Крім того, я не думав, що піратське життя — це для тебе, — він помовчав. З усього видно, щось обмірковував.
Живчик стояв, чекаючи, поки капітан озветься знову. Йому було ніяково. Він облизнув сухі губи. Раптом капітан подався вперед, його очі звузились. Живчик здригнувся. Гучне і тепле капітанове дихання чулося вже над самим вухом, баки лоскотали хлопцеві шию.
— Я знаю цю хустину! — зізнався він так, що чути було тільки Живчикові. — Твій шарф. Цю річ зладила Маріс — твоя мати. І я знав, що ти… Після цих усіх років, — голос його урвався. Його нижня губа сіпалася. — Я не мав сили це все пережити. Довелося тікати. Я… Я покинув тебе. Удруге.
Живчик зніяковів. Його обличчя розпашіло.
Капітан поклав руки Живчикові на плечі й зазирнув у вічі.
— Третього разу не буде, — сказав він тихо. — Більше я тебе ні за що не покину, — він обійняв хлопця і міцно пригорнув до себе. — Відтепер наші долі стелитимуться поряд, — прошепотів він настійливо. — Ти і я, Живчику. Ти і я.
Живчик змовчав. Він не міг говорити. На очах бриніли сльози радості, а серце билося так, що, здавалося, от-от вискочить. Він таки віднайшов свого батька!
Раптом капітан різко відсторонився від хлопця.
— Але тоді тобі доведеться прилучитися до команди нарівні з усіма, — додав він гостро. — Тож чи не розраховуєш ти на якісь особливі привілеї?
— Ні, бать… капітане, — мовив стиха Живчик. — Я не розраховую.
Захмарний Вовк схвально кивнув головою, випростався і повернувся до інших кораблян, які тим часом зачудовано спостерігали за тим, що коїться.
— Ну ж бо, ви, збіговисько ледацюг, — заревів він. — Покажіть, на що ви здатні. Підняти вітрило, віддати швартові, і рушаймо звідси.
Почулося багатоголосе «Так, так, капітане», і повітряні пірати стали до роботи. Капітан із Живчиком підійшов до керма і взявся за штурвал.
Вони стояли нарешті вкупі, пліч-о-пліч, а повітряний корабель линув чимраз далі від Темнолісу. Капітан повернувся до сина.
— Живчику, — сказав він у задумі, часто кліпаючи очима. — Живчику! Я хочу ось що запитати: що це за ім’я таке для сина Квінтиніуса Вергінікса, капітана найкращого піратського корабля з усіх, що будь-коли борознили небесну блакить? Га? Поясни мені це.
У відповідь Живчик усміхнувся.
— Це моє ім’я, — відказав він.
Оглавление Пол Стюарт, Кріс Рідел У нетрях Темнолісу Вступ Розділ перший Хижа деревохватів Розділ другий Летючий хробак Розділ третій Живолупи Розділ четвертий Кістоглав Розділ п’ятий Дуб-кривавник Розділ шостий Колонія бражних ґоблінів Розділ сьомий Веретенники та молочинки Розділ восьмий Блукай-бурмило Розділ дев’ятий Ґнилесмок Розділ десятий Меґери-печерниці Розділ одинадцятий Вишкрібок, роздебендя і чар-серце Розділ дванадцятий Повітряні пірати Розділ тринадцятий Темнолесник Розділ чотирнадцятий За Темнолісом
