Пригоди Романа та його друзів на Дріоді - Валентина Іванівна Коляда

А Харольд та його кохана дружина, ніжна та тендітна Заріна, не зводили очей з бурштинового сундучка, з безцінним, як вони зрозуміли, даром від самого Творця. Дівчина, посунувшись вперед, злегка торкнулась пальцем теплої темно-жовтої бурштинової поверхні та провела по ній долонею.

— Харольде, а воно, здається, живе, ти не помічаєш? Це ж капіляри живого організму! О, моя нерозторопна голова! — і дівчина легенько ляснула себе по чолі. — Посланець же наказав сховати це подалі від сторонніх очей. Що ж маємо зробити? — зашепотіла красуня у вухо лицаря.

Молодий чоловік, мовчки вийнявши з кишені білу шовкову хустинку, накрив нею небесний подарунок і, підіпхавши кінці попід дно, взяв його під руку та потяг дружину за собою. Та зрозуміла натяк і, попросивши пробачення, подружжя вибралось з-за столу.

Коли банкетна зала вже була позаду, Харольд одними губами запитав:

— Де у цьому замку є таке місце, щоб можна було сховати цей сундучок?

— У моїй кімнатці. Туди майже ніхто не заходить.

І Харольд з Заріною побігли довгими, тепер вже добре освітленими коридорами до Східної вежі, де знаходились покої Заріни.

Піднявшись вузькими спіральними сходами з двома високими стрілчатими вікнами на кожному майданчику між черговим поверхом, вони, нарешті, увійшли до надійного дівочого прихистку та зупинились у центрі кімнати.

Дівчина пройшла у правий кут кам’яної стіни, оббитої тонкими дерев’яними панелями, в яких було вмуроване вузьке віконце, та, ставши на коліна, жестом підкликала Харольда.

— Подай-но мені ножика. Він лежить на он тому столику.

Взявшись пальцями за різьблену дерев’яну ручку та на мить піднявши погляд на молодого чоловіка, який не зводив з дружини очей, дівчина підважила один з візерунчатих дерев’яних квадратиків, що ними була викладена утеплена підлога кімнати, бо Гунжі добре дбав про зручності та здоров’я доньки. Там було невеличке заглиблення, своєрідний сховок, про який ніхто не знав і неможливо було здогадатись, бо дерев’яний квадратик положенням у підлозі та своїм зовнішнім виглядом нічим не відрізнявся від інших.

У схованці вже було щось, загорнуте у темну цупку тканину.

— Обережно клади сюди і нікому, навіть батькові, не кажи, де ми сховали подарунок. Це буде наша спільна таємниця. Обіцяєш? — у відповідь лицар ствердно кивнув та, опустившись поряд з коханою на коліна, поклав сундучок у заглиблення. Дівчина акуратно вклала на попереднє місце квадратик, який з тихим клацанням став у ряд інших, та, погладивши рукою схованку, що була під ним, прошепотіла:

— Дорогий хранитель моїх дівочих таємниць! Бережи і те, що я щойно довірила тобі на схорон. Віддаємо тобі дар самого Творця. Прошу, бережи його!

Квадратик під її пальцями потемнів і почав переливатись сріблястими іскорками.

— Він почув нас та зрозумів, — ахнув Харольд, ще нічого не знаючи про надзвичайні властивості коханої дружини.

— Звичайно, — тільки й промовила Заріна і, піднявшись з колін, пішла до виходу, кличучи за собою чоловіка.

— Ходімо, бо гості вже, мабуть, думають, куди це вони так надовго запропастились? Зараз мають розпочатись танці, побігли.

І молоде подружжя, перестрибуючи відразу через кілька сходинок, швидко спустились вниз та довгими коридорами помчали вперед до банкетної зали, де вже було чутно гучні ритмічні звуки запального танка.

Діти, молодь, люди середнього віку та зовсім старі сивобороді та білоголові гості, не жаліючи сил, вихилялись усім тілом, ногами викидаючи такі колінця, що Заріна з Харольдом заледве стримали сміх, побачивши усе це, хоча це був наймодніший на той час танець самої природи — танець вітру, морських хвиль, миттєвий удар блискавки, кидок змії, рух по небу швидкоплинних хмар…

Запальні ритми змінювали один одного. Люди потроху втомлювались та присідали відпочити, не перестаючи обговорювати таємничу появу і зникнення загадкового гостя з світінням довкола голови. А весільний батько, хоча за ним кілька разів посилали, так і не вийшов зі своїх покоїв.

Знову покликали за столи і почали подавати все нові та нові страви, яких ще ніхто ніколи ніде у світі не куштував. То були сюрпризи головного кухаря спеціально до весілля, його кулінарні імпровізації. А потім кілька молодих людей принесли і його самого, бо йти кухар сам ніяк не хотів, як не вмовляли, і гості хором подякували за надану їм рідкісну можливість насолодитись справжніми шедеврами його талановитих рук, за що чоловік від усієї душі подякував у відповідь, і його знову віднесли на кухню.

— Такого вправного кулінара таки варто носити на руках. Я ще ніколи не куштував такої смакоти, — вголос промовив білоголовий поважний старець, якого привезли вже теж старі та поважні онуки і ніхто достеменно не знав, скільки насправді йому років, бо на всі запитання про свій вік дідусь відмовчувався, посміхаючись у довгі сиві вуса.

Харольд та Заріна знову сіли у центрі столу, щоб скуштувати смачнючі страви, а потім, разом з усіма, стали у веселий запальний танок, учасники якого зайняли майже весь танцювальний майданчик. Було надзвичайно приємно бачити всі ці посмішки та хороший настрій, гості від душі насолоджувались дійством, бо тільки завдяки безмежній доброті сера