Женя і Синько - Віктор Семенович Близнюк

Женя: По-моєму, дурне запитання.

(Примітка науковця. Ця дівчина надто зарозуміла).

9. Чи дратує вас те, коли скатерка висить на столі трохи нерівно?

Бен: Єрунда! Не в цьому красота жизні, як говорить мій друг.

Женя: У нас такого не буває. Хіба раніше, коли худий наш Хтось ганявся за чортенятами.

(Науковець: ?!)

10. Чи важко вам тривалий час залишатися на одному місці?

Бен: Повний вперед! Я не якась Жабуліна, щоб цілісінькі дні убивати над задачами.

Женя: Не люблю дуже кручених, таких як Б-н, що не помічають інших. А ще більше не люблю сонних тетер.

11. Чи вірите ви в свої сили, в свої здібності?

Бен: Здібності, як говорить мій друг, хорошо, але солідний папаша краще.

Женя: Я вірю! Я вірю, що виліплю щось... не тільки виноградинку, а щось таке — велике, гарне, як птах...

(Примітка науковця. Вельми туманно і неконкретно).

12. Яке горе чи нещастя перенесли ви у своєму житті?

Бен: Один мій кращий друг (не буду називати його по паспорту) украв у мене семизарядний англійський пістолет. У мене від потрясіння аж вискочив прищ на губі.

Женя: У нас дома траплялось нещастя (далі щось написано й закреслено, можна тільки прочитати слова: трибуна ООН... гості... на сходах...).

13. Чи буває, що ви говорите про речі, в яких гаразд не розбираєтесь?

Бен: Нікада! Будь-яку річ я розберу по кісточках.

Женя: Буває, що говорю. А хіба є люди, які цього не роблять?

14. Чи не тікали ви з дому? Чому?

Бен: Три спроби невдалих. На четвертий раз втечу і навіки. Чому — військова таємниця.

Женя: Так, хочеться втекти, а точніше — кудись податися. Таємно. І далеко-далеко.

(Примітка науковця. Дивна одностайність!)

15. Чи любите ви тварин?

Бен: Люблю їх, паразитів, а вони від мене драпають.

Женя: Це мій секрет!

(Примітка. Незрозуміло: що — секрет? Те, що вона любить, чи те, що не любить тварин?)

16. Коли на вас кричать, чи відповідаєте ви тим самим?

Бен: Ха -ха!

Женя: Насуплюсь і мовчу.

17. Чи заступаєтесь ви за учня, по відношенню до котрого хтось вчинив несправедливо?

Бен: Клянусь — все, що я роблю по відношенню до інших, то справедливо!

Женя: Якщо мене й луплять гаврики, то тільки тоді, коли я заступаюсь за інших.

18. Чи завжди ви берете квитки для проїзду в трамваях і тролейбусах?

Бен: Хі-хі!

Женя: . ........

(Примітка науковця: Що означають ці крапочки?)

19. Кинувши листа в поштову скриньку, чи перевіряєте ви і т. д.

Бен: Так! Було раз! Зірвав коло пошти ящика, приніс додому, хотів розламати й перевірити... Батько нам’яв вуха.

Женя: Люблю послухати, як упаде на дно конверт, як просто щось зашарудить.

20. Що вам найчастіше сниться?

Бен: Докторська ковбаса. І Фантомас, якому я одним ударом звертаю набік щелепи.

Женя: Басейн або ставок і страшні щипавки, котрі чіпляються мені до ніг.

21. Чи пробували ви складити вірші?

Бен: Тільки оці: «Коло города Пекіна ходять-бродять хунвейбіни...»

(Примітка. Брехня! Привласнює собі вірші фольклорного походження!»)

Женя: Вночі мені сниться, що я говорю віршами — і так прикладно, як Лєрмонтов. А прокинусь — геть усе забуваю.

22. Часто ви мрієте? Про що?

Бен: Про бойовий танк. Щоб мати персональну

броньовану машину марки Т-34. (Далі щось написано й закреслено).

Женя: У мене є мрія чи, може, сон... Щоб наш двір переселити в Маньківку або ні — щоб маньківську річку переселити у наш двір і щоб метелики (далі крапка, бо продзеленчав дзвінок).

Науковий працівник Грицюта сколов ці дві анкети скріпкою і написав на них спільну резолюцію:

«Вивчити. Особливо цікавий тип для дослідження Бен. Видно, натура неврівноважена, дерзаюча, але прикривається зовнішньою грубістю і хлоп’ячою розхристаністю. Перевірити свої враження».

Поки психолог Грицюта переглядав анкети 5-А класу (а була вже пізня година — десь після одинадцятої вечора), на вулиці Стадіонній сталася одна пригода. Потім про неї тільки й говорили мамуні, ще з більшою ревністю пильнуючи своїх дітей у закритих колясках-кибитках. З вуст у вуста передавалося моторошне слово: крадуть...

Отже, на вулиці було темно. Перед кочегаркою самотньо поблимувала тьмянувата електрична лампочка (пізніше міліція вияснила — на 30 ват), що погойдувалась на жердині. Кочегар Фурдило сидів у діжурці перед відчиненим вікном і, схилившись на розгорнуту газету, вдумливо похропував. Враз над його головою щось тріснуло, немовби розірвалась осколкова граната, й посипалось на асфальт бите скло.

Фурдило відчув неясний струс повітря й здригнувся. Виглянув у вікно: лампочка, що поблимувала перед ним, зникла. Темрява огорнула двір. І, здається, прошмигнули під будинком дві згорблені тіні. Фурдило вставив у вухо слуховий апарат, а проте більше нічого не донеслось до нього, хіба що якийсь глухий віддалений тупіт, неначе підземний.

— Уп’ять ці босяки! — пробурмотів Фурдило й витрусив за вікно осколки скла, що впали на газету. — Тільки повісиш лампочку, так і розіб’ють. Судить таких нада!

Невдоволений, що його розбудили, Фурдило посопів, покліпав сонними очима, зручніше вмостився на лутці вікна й знову задрімав.

А тим часом дві скрадливі тіні вскочили в підвал.

— Світи! — сказав один задиханим голосом, і в тому голосі чулося таке нетерпіння й така поспішливість, ніби зараз мав хтось нагрянути і схопити обох за комір.

Другий — недбало згорблений — тримався спокійніше. «Ша!»