Троє на Місяці - Іван Філіпович Ющук

— А якщо хтось із Гаррісових компаньйонів прилетить сюди і схоче докінчити пі-мезонну установку? — казав він. — Я думав над цим, коли чекав тебе, Капітане. І мені здається, що основна програма закладена в головному роботові. Він тут верховодить над усіма роботами. Тому його треба кудись прибрати.

— Замкнути на складі і ключ забрати з собою, — запропонував Незнайко.

— У Гаррісових спільників можуть бути запасні ключі, — не погодився Граматик. — А якщо навіть вони не мають ключів, то виламають двері і знайдуть цього робота. Може, загребти його в пил?

— А може, спустити в прірву, куди ми з тобою були попадали? — запропонував Капітан.

— Але ж він важкий. Як ми його донесемо? — запротестував Незнайко.

— Щось придумаємо, — не впав духом Капітан.

Склад, як можна було здогадатися, був зварений з металевих рейок і обшитий бляхою. А зверху на нього, щоб захистити від метеоритів і сонячного опромінення, високо насипали місячної породи. Тому на перший погляд могло здатися, ніби він видовбаний у горі.

Як тільки хлопці відчинили склад, автоматично ввімкнулося світло. Усередині було майже порожньо. На полицях стояло ще кілька пронумерованих скриньок, мабуть, з приладами та деталями для пі-мезонної установки. Капітан про всяк випадок переставив їх на інші місця, повернувши номерами до стіни. Збоку на долівці лежав залізний лист із загнутим догори краєм, до якого за кільця був прив’язаний трос.

— Та це ж місячні сани, — перший здогадався Граматик. — На них, мабуть, перетягали вантажі. А ми на них повеземо робота в провалля.

— На Місяці тертя мале, пил слизький, легко буде. — І Капітан, схопившись за трос, потягнув сани до виходу. До нього підпрігся Граматик.

— Хлопці, постривайте, — раптом збуджено вигукнув з кутка Незнайко, підіймаючи перед собою скриньку, — я тут знайшов…

Опівноч…, калюж…, скільк…, клавіш…, по-вовч…, все-так…, льонар…, зморшк…, снігур…, веселощ…, тільк…, очистивш…, уникаюч…, черепах…

Ключ. Замість крапок постав букви и або і . Спочатку випиши підряд слова з вставленою буквою и , потім — з і . У кожному слові підкресли другу від початку букву. З цих букв складуться два слова, які розкриють тобі, чому зраділи Незнайко, і Капітан, і Граматик.

— Клади на сани, — радісно сказав Капітан. — І поспішаймо, бо скоро кінчиться кисень.

Часу в них залишилося обмаль, гаятися вони не мали права. Але треба було ще навантажити робота на сани, щоб відвезти його до тріщини. А він же тяжкий…

Капітан замкнув склад і заховав ключ до кишені.

— Знаєте, як ми зробимо, — перший обізвався Граматик, коли вони вже простували до робота. — Зачепимо його мотузком за голову й повалимо в місячний пил, а тоді вкотимо на сани. Тут він не розіб’ється, бо падатиме в шість разів повільніше, ніж на Землі. Правда ж, Капітане?

— Правда. І мені здається, що так буде найпростіше.

Хлопці швидко впоралися з роботом. Капітан біля нього на сани поставив також ті дві скриньки, які робот ніс, коли йшов сюди.

— Це, мабуть, якісь важливі деталі до пі-мезонної установки, їх не можна тут залишати.

Хлопці впряглися в сани: посередині — Капітан, ліворуч від нього — Граматик, праворуч — Незнайко. Сапи, справді, легко пішли по місячному пилу. Порадившись, хлопці вирішили тягти свій вантаж між горами Щек і Хорив: тут було менше каміння.

— Ми наче та трійка з картини Перова, — пожартував Граматик.

— Або як бурлаки на картині Рєпіна, — докинув Капітан.

Коли котрийсь із хлопців оглядався на робота, прив’язаного до саней, то обов’язково зиркав і на Землю. Яка вона далека і як гарно там, на ній! Мабуть, ніде більше в усьому Всесвіті нема такого ніжного й величного Дніпра, такого лагідного сонця, таких затишних хат у рясних садках, як на Землі. Зараз там літо, буяє зелень, наливається садовина, достигає городина.

— Уже б скоріше додому, — мимоволі вирвалося в Граматика.

— У сто разів краще вдома підгортати картоплю чи полоти бур’ян на городі, ніж гуляти по цій пустелі, — підтримав його Незнайко.

— Мусимо вже повертатися, — ніби із сумом промовив Капітан. — Хоч би й хотіли, не можемо тут більше затримуватись: і повітря, і вода, і харчі — все кінчається. Добре, що тепер маємо вдосталь пального, а то складно було б посадити корабель на Землю.

Незнайко крадькома глянув на Капітана: чи той, коли вони повернуться додому, ще вимагатиме покарання для нього за те, що він недовантажив корабель пальним, а натомість сам заліз на дозатор?

Капітан, ніби вгадуючи Незнайкову думку, повів далі:

— Нам дуже пощастило, що знайшлося пальне. А взагалі, наша експедиція була немарною: встановлено, що з місячних надр виділяється газ, очевидно вуглекислий, і зірвано страхітливий план злочинної Гаррісової банди. Це найважливіше.

— І ще подивися, який камінчик знайшов Незнайко, — додав Граматик.

Незнайко дістав з кишені камінець завбільшки з куряче яйце. Він замиготів на сонці різними барвами.

— Що це? — здивовано запитав Капітан.

— Алмаз, — відповів Граматик. — Коли ми були в Києві в Українському музеї коштовностей, там я бачив такі самі камінці, тільки менші.

— Отже, на Місяці можуть бути й корисні копалини.

Гори, за якими на Обсерваторній долині непорушно застигли роботи, залишилися позаду. Хлопці тягли сани рівниною, тут іти було вже набагато легше.

— І цю рівнину треба назвати, — сказав Граматик. — Називай ти, Незнайку.

Незнайко почервонів від того, що йому довірено таку важливу справу, подумав трохи й сказав несміло:

— Я б назвав її Келебердянською.

— Дуже вдало, — підтримав його Граматик. — Келеберда — це, мабуть, означає “коло берда”, тобто “коло гори”. А ця рівнина якраз і є біля гір. Отже, хай буде Келебердянська рівнина.

— То й назвімо вже тріщину, —