Троє на Місяці - Іван Філіпович Ющук

— Кий означає “кий”, — вихопився Незнайко. — Хіба не так?

— Майже так, — не заперечив Граматик. — Тільки треба мати на увазі, що значення слів із часом може змінитися. Трохи змінилося за півтори тисячі років і значення слова кий: тепер воно означає просто “палиця”. Але по тому, яке значення це слово має в інших слов’янських мовах — сербськохорватській, словенській, чеській, нижньолужицькій, — можна здогадуватися, що колись воно означало “булава”, або “окута залізом довбня”.

— А чому ти так вважаєш? — запитав Капітан. — Я десь читав, що це осетинська чи норманська назва.

— Ні, це слово таки наше, слов’янське, — не погодився Граматик. — Воно одного кореня із словом кувати — куй, тільки звук у в ньому змінився на и, як у словах дух — дихати, сухий — висихати. Корінь кий є ще й у таких наших словах, як киянка, тобто “довбешка, дерев’яний молоток”, киях — так у деяких місцевостях називають рогіз та кукурудзяні качани. І всі предмети, названі цими словами, нагадують булаву — мають на кінці потовщення…

— А Щек — це, мабуть, не наша назва? — засумнівався Капітан. — Адже такого чи подібного слова в нашій мові нема.

— Нема, — погодився Граматик. — Але треба знати, що зі слов’янськими мовами споріднені також деякі неслов’янські мови, наприклад німецька, англійська, хоч вони й відділилися одні від одних дуже-дуже давно. А те, що зникло в одній мові, могло зберегтися в іншій. Справді, в німецькій мові є подібне слово Stich, яке колись означало “спис” (від нього походить російська назва штык) В англійській мові збереглося давнє слово stick, яке й тепер означає, крім іншого, також “колоти”, “полювати зі списом”. Ми перейняли це слово у формі стек для назви гнучкої палички, якою поганяють коней під час верхової їзди.

— Але ж у німецькій та англійській мовах ці слова, що ти назвав, починаються на ст, шт, а назва Щек має на початку щ, — зауважив Капітан.

— А ст і щ чергуються: пустити — пущу, кістка — кощавий або російське куст і українське кущ, — відбив напад Граматик.

— Отже, — підсумував Капітан, — по-теперішньому Кий — це Булава, а Щек — це Спис.

— А пам’ятаєте, — втрутився в розмову Незнайко, — у фільмах про індіанців: Гостра Стріла, Довгий Карабін, Соколине Око…

— Мабуть, нашим прапредкам теж доводилося багато воювати, якщо вони своїм вождям давали такі войовничі імена. А що ж означає Хорив?

— Спочатку утвори прикметники від слів правда, краса.

— Ну, правдивий, красивий.

— Як ти утворив їх?

— За допомогою суфікса — ив-… Ти хочеш сказати, що й у слові Хорив є суфікс — ив? — здогадався Капітан.

— Так, — підтвердив Граматик.

— То що ж означає корінь хор-?

— Хоробрий, — не задумуючись, випалив Незнайко.

— Правильно, Незнайку, — аж зрадів Граматик, — у слові Хорив той самий колишній корінь хор, що й у словах хоробрий, хороший…

— Булава, Спис, Хоробрий, Біла, — задумливо промовив Капітан. — А чому Біла?

— Білий колір у багатьох народів виступає символом краси.

І в давніх народних піснях, коли хочуть сказати, що дівчина дуже гарна, вродлива, то кажуть, що в неї біле личко. Через те можна припустити, що ім’я Либідь для наших предків півтори тисячі років тому означало те саме, що й Прекрасна.

— Як у казці — Василиса Прекрасна, — додав Незнайко і раптом мало не скрикнув: — Хлопці, дивіться, робот під горою Хорив.

Справді, від схилу гори, залитого чорною тінню, відділився робот. У руках він ніс скриньки, мабуть з якоюсь апаратурою, і простував, очевидно, до пі-мезонної установки. На грудях у нього красувалася велика жовта одиниця і напис…

— Треба негайно зупинити його, — сказав Капітан. — Незнайку, міцно тримай кінець мотузка. Я збіжу вниз. Граматику, ти спускайся вслід за мною.

Робот з одиницею на грудях раптом помітив двох роботів, що стояли, ніби обнявшись, неподалік від купи залізяччя, і круто повернув до них. Коли підійшов, поставив одну скриньку в місячний пил і, простягнувши руку, увімкнув робота, повернутого до нього спиною і затиснутого в обіймах свого залізного товариша. Робот ожив, почав метляти ногами, пручатися, вивертатися, намагаючись звільнитися з мертвих обіймів. А за спиною в нього метушився головний робот, штовхав його, шарпав, тягнув. Але ніщо не допомагало: обійми були залізні.

Незнайкові, який дивився згори на цю шарпанину, зробилося смішно — від сміху він аж трусився весь і смикав мотузка. Граматик, що саме спускався, тримаючись за мотузок, загальмував на крутому схилі й погрозив йому кулаком.

Капітан уже заходив ззаду до головного робота. Але ніяк не міг зловити його за вимикача, бо той увесь час вертівся, бігав, заглядаючи то з одного, то з другого боку на оживленого ним робота. Нарешті головний робот зовсім розгубився і став. Капітан, скориставшись слушною миттю, підскочив до нього й крутнув вимикач — робот завмер.

До другого робота теж було нелегко підступитися, бо він увесь час хвицав ногами. Але Капітан зайшов збоку і все-таки зупинив його.

Надійшов Граматик.

— Де він ховався, той робот, що ми не помітили його? — дивувався він.

— Зараз побачимо, — сказав Капітан.

Коли вони підійшли ближче до схилу гори Хорив, то помітили двері, які в тіні ледве відрізнялися від навколишніх скель.

— Це, мабуть, той склад, куди Гарріс хотів замкнути Незнайка, — здогадався Граматик.

— І щілина для ключа є в дверях, — приглянувся Капітан. — Двері, безумовно, замкнуті. Ти почекай мене тут, а я піду пошукаю ключа в кишенях у робота.

Капітан не помилився: у роботовій кишені лежав прив’язаний до шнурочка ключ. Доки Капітан відрізував його, підійшов захеканий Незнайко.

— Я не думав, що з гори спускатися так важко, — поскаржився він. — Куди це ви йдете?

— Оглядати твою в’язницю, у якій ти не сидів. Ходи з нами. По дорозі до складу Граматик