Маленька принцеса - Френсіс Ходжсон Бернетт
Сара затамувала подих.
— Такі несподіванки завжди трапляються якраз вчасно, — мовила вона, — саме тоді, коли все довкола починає здаватися нестерпним. Таке враження, ніби втрутились чари. Треба це запам’ятати. Найгірше не трапляється ніколи.
Вона бадьоро струснула Беккі.
— Не треба плакати! — сказала Сара. — Мусимо поспішити й накрити стіл.
— Накрити стіл, міс? — перепитала Беккі, роззираючись по порожній кімнаті. — А чим же ми його накриємо?
Сара й собі огледілась по горищу.
— Так, у нас тут невеликий вибір, — відповіла вона, підсміюючись.
Тут Сара дещо помітила і мерщій підняла. Це була червона Ерменґардина шаль, що лежала на підлозі.
— Принаймні у нас є шаль, — вигукнула вона. — Впевнена, що Ерменґарда не заперечуватиме. Вийде прегарна червона скатерка.
Дівчата посунули старий стіл, застелили його шаллю. Червоний колір виявився дуже вдалим, він миттю змінив обдерту кімнатку — тепер вона виглядала зовсім по-іншому.
— Як би сюди пасував червоний килим! — вигукнула Сара. — Будемо вдавати, ніби він і справді тут лежить!
Вона озирала голі дошки захопленим поглядом: на підлозі вже лежав килим.
— Такий м’який, пухнастий, — примовляла дівчинка. Вона тихо засміялась — Беккі добре знала, що означає такий сміх, — а потім обережно доторкнулась до підлоги, начебто відчуваючи щось під собою.
— Так, міс, — підтримала Беккі, дивлячись захоплено, проте серйозно. Служниця завжди була серйозною.
— Що ж далі? — мовила Сара, завмерла і затулила очі руками. — Мені точно щось спаде на гадку, якщо я трошки зачекаю, — додала вона ніжним, вичікувальним голосом. — чари підкажуть.
Одна з улюблених Сариних фантазій полягала в тому, що «ззовні», як вона казала, існували думки, які чекали на людей. Беккі вже багато разів бачила, як Сара стоїть і очікує, доки одна з них прилетить до неї. Служниця знала, що за кілька секунд дівчинка опустить руки й покаже світле, усміхнене обличчя.
Так і було.
— Ось воно! — вигукнула Сара. — Тепер я знаю! Треба подивитися серед речей, які лежать у старій скрині з тих часів, коли я була принцесою!
Вона мерщій метнулась у куток і опустилась на коліна. Скриню занесли сюди не для того, щоб Сара нею користувалася, — просто для неї ніде не знайшлося місця. Усередині не було нічого особливого — старі речі й дрантя. Та Сара була впевнена: їй вдасться щось знайти. Чари завжди сприяють тому, щоб усе складалося як слід.
У кутку лежав непримітний пакунок, на який просто ніхто не звернув уваги, тож коли Сара дісталась до нього, це була чудова знахідка. У пакунку лежала дюжина маленьких білих носовичків. Дівчинка схопила їх і побігла до столу. Вона заходилася розкладати їх на червоній скатерті, охайно згортаючи — так, щоб назовні визирав мереживний обідок. Чари діяли — саме цього Сара й чекала.
— Ось тарілки, — мовила вона. — Золоті тарілки. А ось — вишиті серветки. Їх вишивали черниці в іспанському монастирі.
— Правда, міс? — майже пошепки спитала Беккі. Вона відчувала, як у душі піднімається щось дуже приємне.
— Ми вдаватимемо, що це правда, — пояснила Сара. — Якщо вдаєш досить ретельно, то бачиш усе на власні очі.
— Так, міс, — погодилася Беккі. Коли Сара повернулась до скрині, служниця спробувала докласти зусиль, щоб упоратись із цим завданням — їй дуже хотілося побачити все на власні очі.
Раптово озирнувшись, Сара побачила, що Беккі стоїть біля столу з дуже дивним виразом обличчя. У неї були заплющені очі, лице судомно скривилося, а руки дівчина міцно впирала в боки. Вона виглядала так, наче збирається підняти непомірний тягар.
— Що сталося, Беккі? — гукнула Сара. — Що ти робиш?
Беккі розплющила одне око.
— Я цей… «вдавала», міс, — засоромлено відповіла вона. — Пробувала побачити те, що ви бачите. Майже вийшло, — на її личку засвітилася надія. — Та для цього треба бага-ацько сил.
— Напевно, це тому, що ти раніше не пробувала, — сказала Сара із дружнім співчуттям. — Навіть не уявляєш, як це легко вдається, коли весь час так робиш. Я б на твоєму місці спочатку не докладала стільки зусиль. У тебе все вийде само собою згодом. А зараз давай я тобі розкажу, як усе виглядає. Поглянь сюди.
У руках Сара тримала старого літнього капелюха, якого знайшла на дні скрині. Зверху капелюх прикрашала гірлянда з квітів — дівчинка відірвала її.
— Це квіткові композиції для нашого бенкету, — поважно сказала вона. — Вони наповнюють повітря пахощами. Беккі, на умивальнику стоїть кухоль. А ще захопи із собою мильницю — вона стоятиме посередині столу.
Беккі урочисто принесла те, що просили.
— І чим вони тепер стануть, міс? — поцікавилась вона. — Ясно, вони з глини — але я знаю, що не все так просто.
— Це різьблений глек, — сказала Сара, прикрашаючи кухоль квітковою гірляндою. — А це, — вела вона далі, ніжно оздоблюючи мильницю трояндами, — а це чаша з алебастру, прикрашена перлами.
Сара ніжно торкалась до речей, і на її вустах блукала щаслива усмішка. Здавалось, ніби дівчинка — створіння, що прийшло зі снів.
— Боженько, яка ж краса! — прошепотіла Беккі.
— А ще нам потрібне щось замість цукерниці, — щебетала Сара. — Ага! — вона знову підбігла до скрині. — Пригадую, я бачила щось таке!
Наступною знахідкою виявився просто моток шерстяних ниток, загорнутий у тоненький червоно-білий папір. Клаптики обгорткового паперу миттю були скручені в невеличкі блюдця — їх Сара поставила поряд із підсвічником, прикрашеним квітами, що лишились, із гірлянд. Лише чари могли перетворити на щось незвичайне старенький стіл, накритий червоною шаллю й заставлений різним непотребом зі скрині, яку давно не відкривали. Але Сара відступила крок назад і окинула все це сяючим поглядом — вона бачила, як відбувається диво. Беккі й собі дивилась із захватом, а потім стишено спитала:
— А тепер тут, — припустила вона, озираючи горище, — уже не Бастилія? Була тюрма, а тепер стало щось інше?
— Так, так! — підхопила Сара. — Зовсім інше! Це бальна зала!
— Нічо собі, міс! — вихопилось у Беккі. — Дальна зала! — і вона озирнулася, щоб іще раз окинути дива збентеженим поглядом.
— Бальна зала, — виправила Сара. — Велике приміщення, де відбуваються бенкети. У бальній залі має бути висока склепінчаста стеля, і спеціальна галерея для музик, і величезний камін, де горять дубові дрова, і канделябри з восковими свічками, що поблискують звідусіль.
— Нічо собі, міс Сара! — знову зітхнула Беккі.
Тут відчинилася двері, й увійшла Ерменґарда, перевалюючись під вагою своєї ноші. Вона озирнулась і на радощах
