Ну чисто янгол! - Ірина Сергіївна Потаніна

— Ні! — тяжко зітхнув Король. — Обставини склалися так, що…

— Та що ж це за такі обставини? — не витримала я.

— О! Та ви, як я бачу, агітуєте за революцію? Бунт проти обставин? Вас потрібно заарештувати як державного злочинця, дитинко…

— Не вийде, я вже заарештована як фіналістка конкурсу, — доволі різко відповіла я.

— Обставини в нас тут найголовніші. Найпотужніша людська віра — це віра у владу обставин. Колись обставини складалися так чи інакше й від цього народжувалися закони нашого світу. На варті цих законів тепер стоїть безліч істот. Висловлюватися про обставини зневажливо є порушенням закону, — все це шепотіла мені в спину Ведмедик. — Ніхто не може глузувати з них або порушувати їхні закони. Навіть Король у власному королівстві не може піти проти волі обставин.

— Сподіваюся, ти вигадуєш? — без жодної надії на успіх запитала я. Ведмедик тільки похмуро гмикнула у відповідь.

— Не потрібно нікого страчувати, тату! — втрутився Принц. — Дівчинка зробила чудову пропозицію. Багато номінацій у конкурсі — це ж той самий необхідний нашому королівству гуманізм! Уяви: в інших королівствах будуть скривджені, які програють у конкурсах красунь, а в нас — не буде. Ми прославимося, як ніхто у світі!

— Ви чудово засвоїли уроки дипломатії, сину мій, — холодно мовив Король. — Але я залишуся непохитним. Переможниця буде одна, решту фіналісток, віддаючи данину традиціям, ми пошлемо…

— Годі! — не витримала Царівна. — Припиніть негайно! Як ви можете так спокійно говорити про те, що посилаєте людей на неминучу загибель?!

— Не так уже й спокійно, — образився Король. — Я трішки нервую, про що свідчать аристократичне здригання кінчиків пальців. Вам хіба не видно?

— О! Які там пальці, про що це ви? Скасуйте конкурс, скасуйте високосний рік, скасуйте одну переможницю! — Царівна майже кричала. — Через вашу гру в традиції можуть обірватися чудесні життя!

— Чудесним життям — чудесне обривання, — замислено промовив Король, а по тому раптом насупився: — Але ви, здається, грубіяните мені, дівчинко?! Мені! Самому Королю! І після цього ще плекаєте надію стати моєю невісткою? Виключено! Я не дозволю синові одружитися із грубіянкою! — Король розійшовся не на жарт.

— Але тату! — підхопився з місця Принц.

— Нас ображають, сину мій, а ми повинні їх слухати?! Негайно повідомляю набір нових учасниць для конкурсу…

— Не можна, тату! — Принц із останніх сил намагався залишатися спокійним. — За законами обставин, поки не скінчився один конкурс, наступного починати не можна! Ми повинні довести все до фіналу…

— Кгм… Проти обставин не підеш. Гаразд. Тільки я все одно скористаюся своїм батьківським правом і забороню тобі одружуватися. Якщо вона зараз — ще в статусі нареченої — вже намагається всіх нас виховувати, уявляєш, що буде, коли стане дружиною!

— Якщо ви зараз, коли я вам ще ніхто, вже намагаєтеся знищити всіх моїх подруг, то уявляєте, що буде, коли я стану членом вашої родини?! — не вгавала Царівна.

— Жах! Хамство! Варто, схопити її! — обурився у відповідь Король.

— Кошмар, кошмар, що ж робити? — голосив Принц. А ми всі з роззявленими ротами й відпалими щелепами спостерігали цей майже сімейний скандал і розуміли, що саме так, через якісь безглузді образи та зопалу кинуті слова, руйнуються чиїсь життя…

— Годі! — раптово усе згасло й замовкло. У напливі почуттів Царівна висмикнула якийсь шнур із розетки. — Ніколи, ніколи, ніколи більше з ним не розмовлятиму! Це не король — це справжній деспот!

— А ква-як на мене, звичайна кводорослина, що пливе з волі ква-обставин…

— Ах, це не має жодного значення! — Царівна стискала пальцями скроні й була очевидячки в напівпритомному стані. — Головне, що він не погодився прийняти таку чудову пропозицію про номінації, — вона підняла на нас повні сліз і рішучості очі. — Що ж, тепер і справді залишається тільки втеча…

І ми побігли… Щоправда, тільки спочатку. По мірі просування вогким кам’яним лабіринтом темп уповільнювався, а настрій похмурнішав. Чи то місцина була надто моторошна, чи усвідомлення непоправності того, що відбувалося, дедалі більше гризло кожного з моїх супутників.

Неспокійно металося полум’я смолоскипа… Й раптом воно торкнулося якогось напису в вибої на стіні. «Тут був Вася!» — повідомляли нашвидкуруч видряпані літери.

— Ось! — на Бабу Ягу та Царівну той напис чомусь справив неабияке враження. — Ось! — в один голос кричали вони, й два пальці — один вугласто покорчений, а інший рівненький і охайний — зі священним жахом вказували на стіну. — Ось! Що сталося з усім відомою Василісою Премудрою! Пригадуєте? Те саме загрожує й нам…

Із плутаних пояснень я зрозуміла наступне. Колись давно Василіса Премудра теж волею обставин потрапила на сніданок до Дракона й теж примудрилася втекти. Як тепер здогадалися мої супутниці, оцим-таки підземним ходом. Три роки промайнули для Василіси в страшних поневіряннях. Ніде вона не могла знайти собі пристанища. Адже той, хто пішов проти волі обставин, не може почуватися в безпеці. Законослухняні жителі країни фантазій неодноразово намагалися схопити Василісу й повернути її Драконові. Зрештою, вона так стомилася, що прийшла до нього сама. «їж, — каже, — вже мене швидше. Краще смерть, аніж таке життя, коли кожен зустрічний на тебе недобре косує та так і пантрує, аби варті передати». Добре, що все добре скінчилося. Виявилось, Дракон із самого початку не збирався їсти Василісу. Її до нього на сніданок привели, щоб два філософи могли продуктивно поспілкуватися. Тобто Дракон мав потребу у Василісі, як у співрозмовниці, а ніяк не в їжі…

— Пощастило їй! — зітхнула жаба. — А ква-наша роль при Драконі, на жаль, виключно ква-кулінарна…

— Зате