Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів - Автор невідомий - Народні казки

— Ну й важкущий-таки, видно, гріхів багато, заважили; пливи тепер у рай чи в пекло, про мене хоч куди.

Іде Іван до попаді та й думає: «Ну, добре зробив». А попадя зустріла його та й каже:

— А як же ти, сякий-такий, носив, як він ось тут і лежить?

Почухав Іван потилицю: «Оце так штука». А попадя його підгонить:

— Бери мерщій та неси, а то через тебе, ледащо, мій батюшка і в рай запізниться.

Нічого робити, звалив Іван мішок на плечі та й поніс. Укинув попа в річку, став та й дивиться, чи не буде знову вилазить. Ні. Витер Іван мокру чуприну та й пішов до попаді. «Ну, тепер уже, — дума, — відпочину».

Та де там! Не встиг він на поріг ступнути, як попадя уже сичить:

— Ну, вже як таких наймати, то тільки гроші платить! Як же ти, бісів сину, робиш, мішок з попом знову дома. Може, ти його й не носив?

Розсердився Іван та й каже до попа, що в мішку:

— Ну, тепер ти в мене не втечеш!

Скинув мішок на плечі третій раз та й приніс до річки. Приніс, поставив мішок на березі, знайшов камінець, прив'язав та й укинув з найкрутішого берега.

— Ху! — зітхнув Іван і поплентався до попаді, ледве ноги несе.

Ішов він, ішов, коли глядь — з другого кінця іде батюшка з хрестом і прямо до матушки в двір (то ж батюшка повертався вдосвіта із служби Божої додому). Як глянув Іван, аж серце в нього забилося:

— А, так я тебе ношу однією дорогою, а ти тікаєш додому другою? Спіймався! Я тебе набігаю!

Схватив Іван камінь і вбив попа. Убив, закинув на плечі і побіг до річки бігом, бо вже починало світати. Біг, від гніву не почував ні втоми, ні ніг під собою не чув. Коли це сторож з калаталом як закричить:

— Хто йде?

— Чорт попа несе! — відказав Іван та й подався. Приніс до річки, прив'язав два камені до шиї та й укинув з крутого берега.

— Аж тепер, — каже, — ти не вилізеш!

Та й повернувся до попаді. Іде та й думає: «Бач, який святий та божий, ані стида, ні совісті; я його однією дорогою ношу, а він другою тікає. Хотів уморити чоловіка, а ще йому в рай».

Прийшов Іван, а попадя його зустрічає рада та весела.

— На ж, — каже, — Іване, тобі гроші за роботу, аж тепер ти молодець, батюшка не вернувся.

Взяв Іван гроші та й каже:

— Якби знав, що мені з вашим батюшкою така морока буде, то й не брався б. Тільки відніс його втретє, вертаюся до вас, аж глядь — з другого боку прямо в двір біжить, та ще й з хрестом. Узяла мене злість, думаю: «Так доки я за ним буду бігать?» Як тарахнув каменюкою, схватив на плечі та в річку його, ще й два камені до шиї прив'язав. Тепер уже чорта вилізе!

— А-а-а! — закричала попадя та й зомліла.

— Вам і сам дідько не вгодить! — сказав Іван та й пішов своєю дорогою роботи шукати.

Два брати

Були собі два брати: один був дуже багатий, а другий — бідний. Та ще було так: що багатий та на багатій оженився, то ще й дужче став багатий, а бідному прийшлось на бідній женитися, то ще й дужче став бідний. У багатого що день Божий музики грають та веселяться, а в бідного і світла немає в каганці. У багатого ж та тільки одним один син, а в бідного аж четверо, та всіх же то треба нагодувати та напоїть… У багатого і наймити, і наймички — усіх хлібом годує, а бідного брата і молотить до себе не пуска.

Сидить раз бідний брат зі своєю жінкою, радяться, де б його хліба заробить собі. От жінка і каже йому:

— Що ж, чоловіче, у тебе брат багатий; піди до нього та попроси хоч помолотить, бо вже ось доїдаємо останній хліб.

— Ну то що ж, піду.

Приходить до воріт, а брат надворі був; як побачив, що він іде, то зараз до нього і біжить.

— Чого ти, — каже, — йдеш до мене? Хіба хочеш, щоб із мене люди сміялися, як з тебе?

— За що ж вони, брате, будуть сміятись? За те, що я бідний, а ти багатий? Я ж твій брат.

— Та що з того, що ти мені брат? Є у мене брати, не такі, як ти, а такі, як я.

— Та хоч вони такі багаті, як і ти, а я твій брат бідний, то пусти мене до себе хоч шматочок хліба заробити.

— Ні, — каже брат, — ніяково мені зі старцями знаться.

— Ну, коли тобі соромно, так не називай мене братом, а зови хоч наймитом.

— Ні, — каже, — всі знають, що ти мені брат.

— Ну, так коли не хочеш мене найнять, то дай мені мішечок хліба, бо дома діти голодні сидять.

— Ні, брате, не дам. Я ще для себе не дбав. А ти піди зароби, а до мене не ходи. — А сам ляпнув хвірткою та й пішов. Остався бідний брат біля воріт, подумав: «От, Господи милостивий, де в Бога правда?! Ну, Бог з тобою, брате». Насунув шапку та і пішов додому.

А жінка дожидається.

— Підождіть, — каже, — дітки, пішов батько до дядька, та принесе борошна, та я напечу папки, та будете їсти! (А сама така раденька). Коли це зирк — іде чоловік, а сльози з очей, як горох, так і котяться.

— А що, чоловіче, заробив? Тепер, — каже, — будемо їсти. — А сама так і заголосила…

— Що ж, жінко, не плач. Господь дасть — піду в місто, там і зароблю.

— А що тобі брат сказав?

— Та який він мені брат, коли він мене за брата й не має.

— Та хоч би ти йому за наймита став.

— Та й за наймита не бере, бо, каже, усі знають, що я його брат.

— Ну, нехай же його Бог покарає… Піди в місто, чи не поможе тобі Бог чого заробить.

Зібрала те, що не доїли вранці, дала дітям повечеряти, а самі посідали, та дивляться на них, та плачуть, бо нічого було їсти. Поклала жінка діток спати, сама помолилась Богу, теж лягла. А він, сердега, не знає, що робить, чи лягати, чи зараз іти, бо вже як прокинуться діти, то сам як хочеш, а їм давай їсти.

— Ну