Пригоди Романа та його друзів на Дріоді - Валентина Іванівна Коляда

Дівчинка повільно звелась на коліна, потім на ноги та, тримаючись за стінку, підійшла до закритої завіси і злегка її відсунула. Просто перед нею чорніла вода. Фургон повільно плив за течією. На щастя, він виявився водонепроникним, тому їх не залило і, здається, нічого не пошкодило, принаймні, Тася дуже на це надіялась.

Берегів не було видно ніде, їхній імпровізований човен оточувала лише вода, що неквапливими хвилями перекочувалась знадвору, підганяючи свою неждану ношу. Був день, а, може, ранок. Хтозна, скільки часу Тася пролежала без свідомості. Дівчинка підійшла до брата, на руці якого виднівся водонепроникний годинник.

— Дев’ята ранку чи вечора. Через годину стане більш зрозуміло. Ромо! Ромо! Агов! Чуєш мене? — вона поторсала за плече хлопця, який злякано підвів голову, відразу ж добре струсонувши нею. — Ми вже не їдемо, а пливемо. Як тобі така пригода?

Роман протер очі. Потім навкарачки поліз до виходу і теж злегка відхилив запону.

— Вчасно ж ми затягли всередину Террі. Слухай, а фургон виявився дуже надійним. Вони немов знали, що ми потрапимо у подібну ситуацію. А може, й справді знали? Та зараз це не важливо. Важливо те, що ми маємо робити далі і як діяти?

— А нічого. Що ж тут поробиш! Треба поїсти, потім будемо чекати, поки нас не приб’є до якогось берега. Не знаю, як ти, а я дуже хочу їсти.

— Ми, звичайно, поїмо, — сумно відповіла Тася, — а чим нагодуємо нашого Террі? У фургоні нема ані сіна, ані зеленої трави, навіть моху, який так йому подобається.

— Бідна тваринка! Хоч би швидше нас кудись принесло. Давай поки що не будемо його будити, хай краще поспить ще трохи, — і дівчинка жалісливо подивилась на віслючка, який спокійно дихав уві сні, широко роздуваючи рожеві ніздрі.

— Нумо, діставай харчі.

Тася тихо відчинила холодильник і дістала хліб та банку овочевого паштету. Вона розуміла, що продукти потрібно економити. Якщо їх навіть скоро приб’є до берега, вони абсолютно не знають, як з дріодських рослин приготувати їжу і чи є серед них отруйні. Тут ще й чіпати нічого не можна — ні риби, ні птахів.

Рома відкрив бляшанку, вони поїли самі та нагодували Пірата, що злякано вертів головою.

— Виглянь-но знову. Може де побачиш берег? — з надією дивлячись на брата, попрохала Тася.

Хлопець визирнув надвір. Біля їхнього фургону пливло викорчуване дерево з товстим покрученим корінням. «Хоч би не зачепило», — подумав хлопець. Коли дерево благополучно минуло Романа, він помітив, що на його гілках сидить багато мавп. Раптом серед них підліток впізнав Вікі та його маму і радісно помахав їм рукою. Слідом за деревом рухалась ціла сім’я великих черепах. Хлопець і їм помахав рукою. Найбільша черепаха, велично повернувши голову, кивнула у відповідь.

Рома повернувся до Тасі та Пірата, що сиділи, притиснувшись одне до одного:

— Знаєш, а вони таки добре мене розуміють. Усі!

— Хто вони? — з цікавістю запитала дівчинка.

— Ну мавпи, черепахи. Всі дріодські звірі мене розуміють.

— Та це ж добре, — хитнула вона головою.

— Слухай-но, як ти думаєш: якщо їх попросити про допомогу, вони погодяться?

— Не знаю. А це хороша ідея! Що як справді покликати їх на допомогу, — аж підкинуло Тасю з підлоги фургона. — Якби хтось із них узяв нас на буксир? Давай спробуємо з ними поговорити. Може, вдасться когось умовити.

І вони, вже разом, висунули голови з фургона та почали спостерігати за пропливаючими поряд звірами. Скоро показалось ще одне вивернуте з корінням дерево, на якому знайшли прихисток з десяток зляканих гепардів. А слідом за деревом плив величезний алігатор. Коли він наблизився достатньо, щоб зміг розчути його голос, Рома заговорив:

— Шановний крокодиле! Чи не могли б ви нам якось допомогти?

Той, повернувши голову, зміряв хлопця уважним поглядом.

— Не хоче? — прошепотіла Тася. — А ти спробуй ще раз, трохи лагідніше, — підштовхнула Рому сестра. — Я відчуваю, це добра і мила тварина.

— Будь ласка, — знову запрохав хлопець, — допоможіть. Ми у надзвичайно скрутному становищі і зовсім не знаємо, як нам з нього вийти. Тому дуже потрібна ваша допомога. Візьміть нас на буксир?!

Крокодил підплив ближче, наставивши гострого носа. Роман погладив його. Крокодил задоволено фиркнув і поплив до місця, де до того був упряжений Террі.

— Бачиш, він підставляє свого хвоста, щоб ми зачепились за нього.

Роман швиденько знайшов мотузку і, зробивши на ній петлю, накинув її на хвіст тварини. Алігатор, моторно перебираючи лапами з гострими, як шаблі, кігтями, стрімко поплив вперед, тягнучи за собою фургон. Другий кінець мотузки хлопець міцно прив’язав до кільця, що було вмонтовано в передок фургона.

Поруч пропливали вивернуті дерева, купи сухої трави та хмизу. Почало смеркати. Потім настала ніч. Крокодил все невтомно плив та плив вперед, не зупиняючись ні на мить. Діти мовчки сиділи всередині, збившись в тісний гурт. Поряд тихенько повискував Пірат. Террі, вже прокинувшись, тихенько лежав, вдивляючись в одну точку.