💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Марія
19 січня 2025 14:02
Класна книга зарубіжної літератури
Чоловіки під охороною - Мерль Робер
Оксана
15 січня 2025 11:15
Не очікувала!.. книга чудова
Червона Офелія - Лариса Підгірна
21 грудня 2024 21:41
Приємно, що автор згадав про народ, в якого, як і в нас була складна історія і який досі бореться за рідну мову. Велике дякую всім окситанцям, що
Варвар у саду - Збігнєв Херберт
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Дитячі книги » Пригоди Романа та його друзів на Дріоді - Валентина Іванівна Коляда

Пригоди Романа та його друзів на Дріоді - Валентина Іванівна Коляда

Читаємо онлайн Пригоди Романа та його друзів на Дріоді - Валентина Іванівна Коляда
і рушила у зворотній шлях.

Стежка знову запетляла спочатку поміж колючих кущів, потім червоно-рожевою травою та ніжно-блакитним мохом, стрімко вириваючись вгору. Нарешті Тася вийшла до багаття, яке розвів Роман, що тепер, укупі з Піратом, лежав біля нього. Поряд знаходився ще один гість — маленьке мавпеня. Воно, сидячи трохи збоку, серйозно та зосереджено дивилось на полум’я.

— Знайомся, це Вікі — наш гість та помічник. Вікі допомагав нам збирати гілля для багаття. Друже, привітайся, це моя сестричка Тася.

Мавпеня підвелось, вишкіривши у широкій усмішці чудові білі зуби, і подало дівчинці м’яку лапку, а потім ще й присіло у низькому реверансі, чим викликало загальний веселий сміх. Пірат, визнавши Вікі за свого, крутився біля нього, помахуючи хвостом.

— Принесла воду? Наливай сюди. Будемо вчитись жити у польових умовах, а, швидше, лісових, — і Роман, наповнивши чайник, підвісив його над язиками полум'я. — Скоро будемо пити чай. Сонечко, ти будеш чай? — запитав хлопець у Вікі та поплескав його по маленькому плечі, на що мавпеня вщипнуло Романа за вухо, знову викликавши вибух реготу.

— Тримайте мене, бо, мабуть зараз лусну, — хапався хлопець за живіт, згинаючись від сміху, — який же він смішний. Ой, не можу більше.

Мавпочка теж встала і почала ляскати себе по животі, голосно клацаючи при цьому зубами та закочуючи очі, копіюючи всі жести Роми.

— Вистачить, бо вже живіт болить. Йди, Тасю, дістань тістечка та інший харч, будемо вечеряти.

Дівчинка, пройшовши до фургона, біля якого спокійно пасся, помахуючи хвостом, Террі, дістала хлібину і велику бляшанку овочевого паштету. Покрутивши його у руках, подумала: «Я ще такого не їла. І який він на смак?». Потім ще витягла пакет з тістечками і повернулась до гурту. Роман порізав хліб та, відкривши бляшанку, понюхав паштет, задоволено кивнув головою і поробив товсті канапки. Всі почали їсти. Свою порцію дістав і Вікі, який їв, смішно крутячи головою та прицмокуючи. Потім вони попили чаю зі смачними тістечками і, посідавши довкола згасаючого багаття, почали вдивлятись у зоряне небо, яке майже нічим не відрізнялось від того, що вони бачили з Землі. Тільки візерунок зірок був іншим. Також не було широкого та довгого Чумацького Шляху. І нічним мандрівникам освітлював шлях Карі, супутник Дріоди, який трохи нагадував наш Місяць. Та на ньому не дівчина несла воду, а лежав пес, стомлено поклавши мордочку на передні лапи і прикривши повіки.

Потім з гілля дерева, під яким наші мандрівники розбили свій табір, почулись якісь звуки. Вікі, піднявши голову, відповів так само, прикладаючи лапку до рота і випинаючи трубочкою губи. З-поміж гілок показалась більша мавпа, вона, певне, була матір’ю Вікі і кликала свого синочка додому. Вікі тихенько встав та, помахавши обома лапками дітям, пішов слідом за нею.

— До побачення, — крикнули хором Тася та Роман, а Пірат голосно гавкнув.

Потім діти дістали спальні мішки, підклали ще трохи гілок у вогонь і полягали спати.

Ніч вкутала ліс. Тільки де-не-де спросоння скрикувала якась птаха або чувся рик потривоженого звіра. В траві снували крихітні істоти, може, дріодські жучки чи світлячки та стиха шелестіло листя.

Розділ 11

Крізь гілля пробивались лагідні промені Раміду і Тася з задоволенням розплющила очі.

— Ох, як же не хочеться вставати, але треба допомогти дріодцям дослідити Дріоду, — проголосила дівчинка та штовхнула Романа, під боком якого спав Пірат. Обоє завовтузились та щось забурмотіли.

— Вставайте, лежебоки. На нас чекає ще стільки незвіданого, а вони собі сплять, як ховрахи.

Вона швиденько роздмухала багаття і почала готувати сніданок. Через якусь хвилину до неї приєднались брат та песик.

Тася посмажила яйця якихось птахів, що їх їм видали на базі, та заварила чай. Поснідавши, запрягли у фургон Террі, який спокійно лежав під деревом, і поїхали далі.

Ліс все густішав і густішав. Дорога різко пішла донизу.

— Ми, мабуть, скоро вийдемо до тієї самої річки, з якої я вчора набирала воду. Тільки набагато далі.

Скоро дерева в них над головою зімкнулись і фургон просувався майже у цілковитій темряві. Разом зі світлом зникло й свіже повітря. Воно почало тхнути важкими болотними випарами і дихати ставало дедалі важче.

— Тут, напевне, десь поблизу болото.

І раптом за наступним поворотом, поміж високої рудої трави, крізь зарослі якої вони зараз пробирались з такими труднощами, фургон застряг. Бідолашний віслючок як не намагався витягти його з грузького багна, нічого у нього не виходило.

— Стійте, — скерував Роман. — Так ми нічого не доб’ємось, тільки замучимо бідного Террі і поламаємо вісь, а то й колеса.

І хлопець, підійшовши до важко дихаючого віслючка, лагідно погладив його по мокрій мордочці і взявся випрягати. Далі відвів у ліс, де той відразу ж почав щипати блакитно-зелену траву. Тасю поставив його стерегти, щоб Террі, бува, не ліг, бо застудиться, розгарячілий, на вогкому ґрунті.

Далі, вийнявши з якогось мішка сокиру, взявся рубати кущі та підкладати їх під колеса. На щастя, фургон був досить легкий і по настилу зі зрубаних гілок діти

Відгуки про книгу Пригоди Романа та його друзів на Дріоді - Валентина Іванівна Коляда (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: