Молодильна вода - Народні

— Знаєте, королевичу, що я вам маю робити? Питається той:

— Що?

— Маю вас стратити. Царевич відповідає йому:

— Знаєш що, маємо тут пса, серце з нього виймем, а я палець дам утяти. Я до тата не признаюся ніколи.

І так зробили.

Царевич замотав руку, на якій відрізали палець, і пішов у світ. Той кат взяв серце і палець, приніс і віддав цареві.

Пішов царевич далеко в світ і найнявся в одного купця, який мав три кам'яниці. Перепродував різні речі, пустив дешево все. Як почули люди, що так дешево, то йшли дуже покупці. Спродав він все до вечора і замкнув склеп. Тоді зняв з себе пояс червоних дукатів і додав до виручки.

Прийшов додому, пан його питає:

— Чому прийшов?

А він відповідає, що спродав все. Пан здивувався:

— Там речі лежали понад два роки, а ти за один день спродав? Прийшов гроші рахувати, порахував і каже:

— Якби мені ще і тих два склепи так продати...

Але там пробудилася та панночка, якій він залишив картку, коли воду брав, і пише вона до його тата, аби царевич приїхав до неї, а тут його нема...

Тепер цар просить того ката, що царевича мав стратити:

— Може, ти його не стратив.

Той відповідає, що ні. Тоді цар розписав по краю, де є такий без мізинного пальця, аби дали йому знати. Ксьондзи оголошували то по церквах, і той купець відозвався, що є в нього. Зараз подали диліжанс, і він поїхав.

Тато як уздрів його, обцілував.

От сів царевич у свій корабель і поплив. Припливає під гору, як заграв у сопілочку — гора зсунулась, він вийшов і забрав панночку.

Приїхали до його тата, побралися, погостилися і від'їхали до свого дому.

Тепер живуть собі, уже й синок у них є.

Одного разу синок розплакався. Батько не міг його нічим забавити і дав йому свою сопілочку, щоб дитина собі грала. А сам узяв рушницю на плечі і пішов у ліс на полювання та й забув сопілочку тую, що від неї гора зсувалась.

Вертається назад додому, а гора стала знов висока. Вздрів, що вже не вилізе на гору.

Та й пригадав, що мав три сестри. Він собі гадає: «Десь вони тут недалеко». Пустився в дорогу.

Іде, знайшов одну сестру, наймолодшу. Приходить на подвір'я, а там миша з карабіном бігає. Вийшла сестра, оборонила. Почав він їй розповідати все, як було, та й каже:

— Сестро, я хочу знати, де інші мої сестри. Вона йому каже:

— Іди, миша тебе проведе.

Іде миша спереду, а він за нею. Приходить до другої сестри, а там щур з карабіном. Щур підбіг до нього, сестра вийшла, оборонила. Увійшли до хати. Розповів і цій так, як тій сестрі, і каже:

— Я був би радий знати, де моя старша сестра. Вона каже:

— Ці двоє звірят тебе проведуть.

Привели його до найстаршої сестри. Дивиться, а там кіт з карабіном. Кіт нявкав, вона вийшла, оборонила. Увійшли до хати, почав розповідати всю правду: як він їздив за водою татові, як оженився, як пішов на полювання, все розповів. Вона каже йому:

— На тобі цих троє звірят, як вони тобі не дістануть тої сопілки, то ніхто тобі уже не дістане.

Взяв він їх з собою і пішов з ними до тої гори. Прийшов і каже:

— Ідіть, лізьте на гору.

Пішли, але треба було трохи через воду плисти, забрав кіт усіх звірят на себе і поплив. Вилізли на гору. Каже кіт до миші:

— Ти верти діру малу, а щур за тобою більшу.

Провертіли, прогризли двері, взяли сопілку і пішли. Приходять до води, взяв кіт знов обох і пливуть. Щур сів котові на середину спини, а миша на голову і пливуть. А миша з радості бігає по голові, кіт хотів сказати: «Сиди тихо!» — та тільки розкрив рота, а сопілка і впала у воду,

Вийшли на берег і сваряться. Питає їх царевич:

— Є сопілка?

Вони кажуть, що втопили. А він каже їм:

— Як не буде, то я вас поб'ю.

Пішли вони понад берегом, і найшов кіт рака, схопив його лапами, а рак каже:

— Королевичу, не їж мене, бо я маю дрібні діти! А він відповідає:

— Найди мені сопілку, що я втопив, тоді не з'їм. Рак пішов, шукає, нема. Виходить і каже:

— Нема!

Кіт посварився на нього і каже:

— Іди шукай, бо як не знайдеш, то я тебе розірву на шматки, де б не був, то знайду!

Пішов рак і знайшов. Виносить. Взяв кіт сопілку і віддав царевичу. Як заграв той царевич, гора зсунулася, і він увійшов до свого палацу...

І з того часу жили вони собі в добрі.