Як дівоче кохання врятувало заклятого королевича-машкару - Народні

— Їдь і пам'ятай, щоб за три дні приїхала назад до мене!

Десь зараз взявся віз, заїздить перед ґанок. Сідає вона і їде до батька.

Приїжджає додому. Батько вибіг до неї: так втішився, що вона приїхала. Але тільки висіла з того воза, та й не знати де подівся той. Вона так тішиться батьком, що здорового застала. Дає йому ті гроші і повідає:

— Казав, щоб знов приїхати.

А не знають ні вона, ні батько, що то такого. А то був королевич заклятий: мати його закляла так, що як його хто покохає з дівчат в тій машкарі, то тая машкара зсунеться з нього, а як не покохає, то буде все на ньому.

Але тая панна забавилася більше, як він їй казав. Вже той термін перейшов. Нема тої панни один день, нема другий день. Та машкара плаче за тою панною: думає собі, що вже вона не приїде. Вже і тій панні вкучило у батька. Вона призвичаїлася до тої машкари. їде вона. Але в тім городі був став. І вже та машкара стала собі над тим ставом, і вже хоче топитися.

Панна приїжджає. Приходить до палацу — нема! Вибігла на двір — нема! Побігла в те місце, де вони все ходили, — нема й там. І зробилося їй дуже прикро, так що аж зачала плакати. І зачала кликати:

— Ах, машкара моя кохана! Де ж ти поділася?

І вже біжить в друге місце. Дивиться: стоїть над ставом заплаканий. Вона дуже втішилася. Прибігає до тої машкари, злапала за голову і поцілувала: жаль їй зробилося, що то він заплаканий. І як вона поцілувала, то й та шкорупа з нього зсунулась. І він такий гарний мужчина зробився, як мальований. І повідає:

— Тільки я мав покутувати!— І повідає до тої панни: — Вже ж я тебе не пущу!

Бере її за руку і веде до покою. Приходять до покою. Де взялися слуги, вже вони бачать людей. Приходить мати того королевича, тішиться. І той королевич з тою панною оженився, взяв її батька і сестру, і королювали до смерті.