Крікус-Какус - Народні

– Перехрестися лівою рукою; не увидиш ти мене більше тут, доста я тобі служив!

Та й пропав.

Айбо раз на другий день той вояк устає, айбо тої хижі не є, що Крікус-Какус учинив йому: він серед землі спить із своєю жоною, в тій кучі, де його мати жила! І той пан багатий як тото увидів, що палати не є, скоро побіг і взяв свою доньку назад до себе, а того вояка так осудили, щоби його прив’язати до стовпа, ізв’язати йому руки й ноги, а їсти йому нич не дати – аби там його оводи й шершні із’їли. І раз він там стоїть коло стовпа єдної ночі, чує – гримлять вози. Він лічить вози – налічив сорок дев’ять, а на п’ятдесятім їде Крікус-Какус. І як увидів Крікус-Какус, що той там прив’язаний коло стовпа, почав ся твердо сміяти! І каже:

– Га-га-га! Чи ти тут? Так тобі й треба. Видиш, – каже, – ти мене не шкодував, коли розказав, аби-х я царевим воякам та офіцерам обід дав; не знаєш ти того, відки я те доношував, то лем я знаю! Чи знаєш ти, кілько я постолів порвав, доки я у тебе був? П’ятдесят возів залізних постолів порвав-єм, – сесі вози, що тепер іду з ними! Та й тото був-єм позичив тоті постоли, та тепер їду купувати, бо мушу тоті постоли повернути!

Той вояк каже:

– Та дарма! Я вже виджу, що я тут свій вік мушу добути коло сього стовпа. Та я за сим не жалую, бо я собі заслужив; лем за єдним мені дуже жаль, що-м ся тобі не поклонив, коли ти од мене йшов геть. Та хоч, – каже, – тепер би-сьмо ся поцілували.

Крікус-Какус каже:

– Поцілуймося!

І поцілувалися. А вояк каже:

– Коби-сте мені тоту картку дали, аби-м її поцілував!

Крікус-Какус вийняв картку і каже:

– Цілуй.

А вояк – швак його в зуби! І тоді каже:

– Тепер уже ти мій назад! Розв’яжи мене од стовпа, скоро їсти-пити мені принеси, бо я уже п’ять днів не їв тут.

Крікус-Какус поставив йому, що треба було, і тоді розказав своїм фурманам, аби вже не йшли по постоли, бо він уже в руках: „Ідіть собі домів!”

Той вояк прийшов домів і каже Крікус-Какусові:

– Видиш, до якого нещастя ти мене привів? Жону в мене взяли, і хижі не є! Назавтра аби-сь мені назад то поставив, що було передніше.

І він то назад поставив. І як увидів той пан, що вже у його зятя хижа назад є – так, як було передніше, – каже своїй доньці:

– Донько, іди до ґазди!

І донька пішла і там із ним жила.