Артеміс Фаул. Зрада Опал - Йон Колфер

Останні шість місяців перебування Кобой у кліні­ці журналісти обложили двері її палати, вимагаючи звіту про кожен її рух. ЛЕП цілодобово чергувала біля дверей, і всі в лікарні звикли до постійних пере­вірок і сурових поглядів. Пільг не мав ніхто. Навіть у доктора Аргона час від часу брали зразки ДНК, аби впевнитися, що він саме той, за кого себе видає. Ри­зикувати з Кобой ЛЕП не хотіли. Якщо вона втече з Аргонової клініки, над ними не лише сміятимуться всі ельфи, але й на свободі опиниться дуже небезпеч­ний злочинець.

Але час спливав, щоранку біля дверей було дедалі менше камер. Урешті-решт, скільки можна сидіти, коли не відбувається нічого цікавішого за пускання слини? Поступово кількість чергових ЛЕП знизили з дюжини до шести, і врешті-решт на зміні лишився тільки один охоронець. Куди дінеться Опал Кобой? Так думали впливові особи. За нею стежило з деся­ток камер двадцять чотири години на добу. Під шкі­ру передпліччя їй вживили спеціальний чіп, що будь-якої хвилини допоможе повернутися в сон, ДНК перевіряють чотири рази на день. Навіть якщо хтось допоможе Опал вибратися з палати, що він з нею робитиме? Піксі сама на ногах не втримається, і всі датчики показують, що мозкова активність у неї ледь відхиляється від прямої лінії.

Отже, зрозуміло, що доктор Аргон дуже пишався своєю пацієнткою і частенько згадував її ім’я на зва­них вечірках. Відколи в клініку привезли Опал Ко­бой, у світі стало дуже модним мати родичів у тера­певтичному відділку. Майже кожна родина зі списку заможних віднайшла на горищі якогось божевільно­го дядька. І тепер цей божевільний дядько отримав найкращий догляд у розкішній клініці.

Якби ж то кожен ельф у клініці був таким слухня­ним, як Опал Кобой! Усе, що їй було потрібно,— кіль­ка внутрішньовенних трубок і монітор, а це з верхом оплачувалося її внесками у фонд за перші шість міся­ців. Доктор Аргон гаряче сподівався, що маленька Опал ніколи не отямиться. Бо якщо отямиться, ЛЕП потягнуть її до суду. А щойно Опал переведуть до в’язниці, її рахунки заморозять, у тому числі і фонд у клініці. Ні, чим довше триває сон Опал, тим краще для всіх, особливо для неї. Тому що через тонкий череп і великий розмір мозку піксі дуже вразливі до деяких захворювань, як-от кататонія, амнезія і нарколепсія. Тож цілком можливо, що її кома триватиме кілька десятиліть. А навіть якщо вона і прийде до тями, дуже вірогідно, що її пам’ять лишиться замкне­ною в якомусь ящичку величезного мозку піксі.

Доктор Дж. Аргон щовечора проводив обхід. Він уже не часто власноруч проводив процедури, але вважав, що персонал має відчувати його присут­ність. Якщо інші лікарі знатимуть, що Джербал Ар­гон тримає руку на пульсі, то скоріше за все вони і своїх рук з пульсу не знімуть.

Аргон завжди лишав Опал наостанок. Він заспо­коювався, коли бачив, як маленька піксі спить, під­ключена до системи. Дуже часто в кінці робочого дня він навіть заздрив Опаловому існуванню. Коли піксі не змогла витримати перевантаження, її мозок про­сто вимкнувся, лишилися тільки життєво важливі функції. Вона дихала, час від часу монітори реєстру­вали щось схоже на сон. Але крім цього, як би не хо­тілося чогось віднайти, Опал Кобой більше не було.

Тієї фатальної ночі Джербал Аргон почувався більш напруженим, ніж зазвичай. Його дружина по­дала на розлучення на підставі того, що він і шести зв’язних слів їй не сказав за останні два роки, Рада погрожувала відізвати державний грант, бо він за­робляв непогані гроші на нових пацієнтах, і стегно боліло так, що ніяка магія його не брала. Цілителі сказали, що все у нього в голові. Вони думають, що це смішно.

Аргон кульгав по східному крилу лікарні, переві­ряв плазмові монітори кожного пацієнта, що висіли біля дверей палат. Кривився щоразу, коли ліва нога торкалася підлоги.

Біля палати Опал було два піксі-прибиральники, Мервелл і Дискант Брілл. Витирали пил особливи­ми щіточками. Піксі — чудові робітники. Методич­ні, терплячі, рішучі. Якщо піксі отримав наказ щось зробити, можна бути впевненим, що він це зробить. Плюс вони були дуже милими, з такими дитячими обличчями і непропорційно великими головами. У більшості людей настрій поліпшувався, варто було лише поглянути на піксі. Така собі ходяча те­рапія.

— Доброго вечора, хлопці! — привітався Ар­гон.— Як там наша улюблена пацієнтка?

Мерв, старший із близнюків, поглянув на лікаря поверх щіточки.

— Жодних змін, жодних змін, Джеррі,— сказав він.— Якось здалося, що вона пальцем на нозі ворух­нула, але виявилося, то витівки освітлення.

Аргон розсміявся, але сміх був вимушений. Не подобалося йому, коли його називали Джеррі. Врешті-решт, це його клініка, він заслуговує на по­вагу. Але хороший прибиральник — це як золотий пил, а брати Брілл підтримували лікарню в бездоган­ному стані уже майже два роки. Брілли і самі були винятковими. Близнюки серед ельфів траплялися дуже рідко. Мервелл і Дискант були єдиною такою парою в Небесному місті. їх показували у кількох телевізійних програмах, у тому числі ток-шоу з най­вищим рейтингом.

Чергував сьогодні капрал ЛЕП Граб Кельп. Коли Аргон дійшов до кімнати Опал, капрал дивився фільм через відеоокуляри. Аргон не звинувачував його. Охороняти Опал Кобой так само цікаво, як ди­витися, як ростуть нігті на пальцях.

— Гарний фільм? — увічливо поцікавився лікар.

Граб підняв окуляри.

— Непоганий. Людський вестерн. Багато стріля­нини і шпигунів.

— Може, мені дасте, коли подивитесь?

— Жодних проблем, докторе. Але обережно. Людські диски дуже дорогі. Я вам його загорну в ган­чірочку.

Аргон кивнув. Він пригадав Граба Кельпа. Це той офіцер, який так піклується про своє добро. Він уже дві скарги написав до ради директорів клініки щодо клепки в підлозі, яка пошкрябала йому черевики.

Аргон подивився на монітор Кобой. Дані на плаз­мовому екрані постійно оновлювалися завдяки сен­сорам, що були приєднані до її скронь. Жодних змін, як він і очікував. Життєво важливі функції протіка­ють нормально, активність мозку мінімальна. Трохи раніше їй щось снилося, але зараз мозок заспокоївся. І нарешті, немов йому край необхідне було те свід­чення, підшкірний імплант підтвердив, що перед ним була саме Опал Кобой. Як правило, такі чіпи вживляли в голову, але черепи у піксі занадто крихкі для таких операцій.

Джербал набрав персональний код на кодовому замку на дверях. Панель відсунулася, і за нею відкри­лася простора кімната. На підлозі лагідно мерехтіли вогники. Стіни зроблені з м’якого пластику. З коло­нок лунають звуки природи. Саме зараз по камінцях дзюрчить струмочок.

Посередині кімнати на спеціальному пристрої ви­сіла Опал Кобой. До