Котофей і пан Печерецький - Народні

— Чи не можна,— каже,— ще отложити на день?

Отложив йому Котофей іще на день. На третій день пристав до його, щоб він безпремінно вилазив з печі, бо треба до шлюбу. А Іван все не хоче.

От витяг Котофей Івана, та й нема йому в що одягнутися. Надів він на себе якуюсь драную одежу, і одправилися до свата. Думає Котофей: «Негарно, що в Івана Печерецького одежини людської нема...» Та й придумав. Прийшли вони до ріки, і наказав Котофей Івану, щоб він, як тільки забачить, що будуть до його бігти люди, то щоб роздягнувся, упав у воду, одежину кинув у воду і кричав: «Ой рятуйте, топиться Іван Печерецький!»

Зостався Іван на мості, а Котофей побіг до палацу і сказав свату, що жених топиться, щоб люди рятували. Сват сказав слугам коні запрягти свої і їхати рятувати зятя скоро, скоро, щоб застати живого.

Зараз запрягли коні, поїхали і достали зятя з ріки. Повезли його зараз в баню, там обмили, обчистили і нарядили в панську одежу. От посадили вже його за столом, як ніби пана якого, та й став Іван дрімати, бо то прийшла саме та пора, що він дрімав у печі.

Сват каже до Котофея:

— Чого то наш зять такий сумний?

— То він зажурився,— каже Котофей,— що на йому нема вже тої одежі, що була на йому, та водою поплила.

Зараз казав сват дати йому саму найлуччу одежу. Потім поблагословили молодих і повінчали. От вони попили, поїли трохи, і пора вже вибиратися додому в дорогу.

— А що в тебе вдома є? — питає молода жінка свого чоловіка.

Іван хотів сказати, що закуток... А Котофей каже:

— Все єсть: і палац, і воли, і коні, і все, що тільки потрібно для хазяйства. Тільки жінки не було, та й тепер єсть.

От повкладалися, позбирались вже та й поїхали, а Котофей каже:

— А я побіжу наперед, щоб вам все приготовити.

От біжить він та й бачить: пасеться стадо коней. Питає:

— А чиї то коні?

— Авжеж пана Дубецького,— кажуть йому пастухи.

— Не кажіть ви, що пана Дубецького, бо вас будуть дубасити дубинкою. По сій дорозі буде хутко їхати король, то він дуже не любить пана Дубецького. Як він спитає, чиї коні, то ви лучче скажіть, що пана Печерецького. Буде лучче... Може, він вам ще і награду дасть за те...

Біжить він дальше: аж пасеться гурт овечок.

— А чиї то овечки?

Кажуть, що пана Дубецького. А Котофей їм сказав, що пан Дубецький зовсім здурів і заказав всі свої вівці пану Печерецькому. Таким же чином він навчив, що говорити пастухам волів, корів, свиней, качок і ін.

От прибігає вже Котофей аж до палацу Дубецького та й каже, що їде король з свого весілля і, певне, заїде до вас на полудень, то ви приготовтесь... А самі де-небудь сховайтесь, бо король новий дуже сердитий щось, то щоб часом не втрапилось вам од його. Котофей зараз накричав на кухарів, і стали вони приготовлятися. Приготовлялись, понастановляли їсти і пити і вже тільки дожидають весілля.

Котофей питає пана Дубецького і пані Дубецькую:

— Чому ви не поставили на стіл печерецької риби?

— Такої риби у нас нема,— кажуть тії.

— А як нема, то ховайтеся же ви притніше, бо король дуже любить печерецьку рибу, то він вам задасть...

— А куди ж ми сховаємося? — питає Дубецький.

— Ось лізьте в ту дуплинасту липу, то, може, не найде.

От сховався пан з панею в дуплинасту липу, і наказали слугам, щоб не казали, де вони, щоб їм ще більше не втрапилося.

Їде король, доїжджає до пастухів і питає:

— Чий се товар?

— Аже пана Печерецького,— кажуть йому.

І дав він каждому награду по рублю. А Котофей все мотається коло палацу.

Приїхало вже і весілля. Розположилися: коні — в стайні, а самі пішли в палаци і стали там їсти і закусувати. А музика грає.

Котофей казав, щоб напоїти слуг і поставити їм багато горілки, так щоб вони перепилися. От як поп'яніли слуги зовсім, він казав, щоб салют робити молодим. Побрали слуги ружжа і давай палити. А Котофей каже:

— Не так ви стріляєте: треба стріляти не вверх, а в липу, то буде голосніше.

Стали вони в липу стріляти, та й забили пана з панею, і схоронили. Допіро Іван Печерецький з жінкою і Котофеєм зосталися там пановати, і досі поживають, і нас до себе призивають.