Надєжда i Амундсен - Йожа Коцун
– А куди Ви плануєте полетіти? – запитало цуценя.
– Куди? Це не має значення. Куди вітер дутиме, туди і полечу, – відповів Авіатор.
– А куди зараз дме вiтер? – запитало цуценя.
– На Південь! – трохи подумавши, відповів Авіатор.
– То може Ви нас із собою візьмете? Бо ми якраз йдемо до Південного полюса, – попрохало цуценя.
– То ви Мандрiвники! Я також мандрiвник! Сiдайте швидше до гондоли, доки вiтер не вщух! – сказав Авіатор.
Гондола – то така кабiна, у якiй сидить екіпаж аеростата. Вона в Авiатора була невеличкою, але достатньо затишною. Мандрівники зручно у ній розмістилися і полетіли.
Летять, поглядають у ілюмінатори i ласують чаєм з цукерками. Летять день, два, три, а на четвертий… розпочалася страшенна ГРОЗА!
БАБАХ! ТАРАРАХ!
Усюди блискавки i чорні хмари.
ТА-РА-РА-РАХ!!!
Гондолу почало сильно хитати, i повітряна куля полетiла униз, швидко втрачаючи висоту!
А-а-а-а-а-а-а-а-а!!!
Нi-i-i-i-i-i-i!
– Зробiть що-небудь!
– Мене зараз знудить!!!
Бу-е-е-е-е-е-е!!!
А-а-а-а-а-а-а-а-а!!!
А-а-а-а-а-а-а-а-а!!!
Бу-ф-ф-ф-ф-ф!!!
Коли мандрiвники виповзли з гондоли, то побачили, що повітряна куля жахливо постраждала вiд падiння.
– Нiчого страшного, – сказав Авіатор, – аеростат я полагоджу за декілька тижнів. Головне, що всі лишилися живими!
– Далi ми пiдемо пiшки, – одночасно сказали свинка i цуцик.
– Справа Ваша, – сказав Авіатор. – Бувайте! Вдалої подорожі до Південного полюса!
– Дякуємо, і Вам найкращого!
Глава IV.Треба сказати, що впали вони в Гімалаях, то такі гори у Тибеті. Ото йдуть вони тими горами день, два, три, а на четвертий побачили величезного, кудлатого яка, на якому верхи сидiла маленька дівчинка.
– Ти хто? – запитала свинка.
Але дiвчинка нiчого не вiдповiла, бо не розуміла мови незнайомцiв.
– Що ти тут робиш? – запитала свинка.
Дівчинка посміхнулася, поплескала долонею яка по спині і голосно крикнула: «ГОП! ГОП! ГОП!». Як струснув величезною рогатою головою і почав повільно рухатись. Дівчинка дружньо подивилася на мандрівників i зробила знак рукою, аби вони йшли за нею.
Дівчатко привело мандрiвникiв у невеличке, загублене серед гор селище, до чоловiка у кумеднiй малиновiй сукні. Він сидів на циновці поруч із кущем годжи, схрестивши ноги, і грівся на сонечку.
– Муршид! – сказала дiвчинка i вказала на чоловiка рукою.
Ви знаєте, що це означає? Ні? О-о, то Вам треба вчити iноземнi мови, особливо якщо Ви плануєте стати мандрівниками. «Муршид» тибетською означає «Вчитель»!
– Таши-дєлє! – привiтався Вчитель із мандрiвниками.
– Перепрошую, – сказав цуцик, – ми шукаємо Південний полюс. Чи не підкажете, куди нам йти?
Вчитель дружньо усмiхнувся i закивав головою на знак того, що вiн зрозумiв, про що йде мова.
– Все, що тобі необхідно, в тебе давно вже є, – вiдповiв вiн на незнайомiй мовi, але цуценя зрозуміло кожне його слово. – Ти ще довго будеш блукати у пошуках, доки не зрозумієш цього!
Вчитель взяв до рук гьялiнг (то така тибетська велика сопiлка) i почав грати. Гьялiнг бридко i безперервно зафурчав:
ФРРРРРРРР ФРРРРРРРРР ФРРРРРРРР
Звук був схожий швидше на гудіння комах, нiж на музику. Свинка трохи не пирснула зi смiху, але втрималась, бо не хотiла образити чоловiка в малиновій сукнi. Спочатку він грав дуже тихо, потім мелодія почала ставати все голоснішою і голоснішою. Непомiтно зникли всі сторонні звуки. Перестали цвірiнькати птахи. Щез вітер. Дрібні кольорові камiнцi, що лежали навколо Вчителя, піднялися у повітря і завмерли. Здавалося, ніби час спинився. Вчитель посмiхнувся краєчком губ i мандрiвники побачили, як звуки… Так так! Я не обмовився. ПОБАЧИЛИ, як ЗВУКИ вилетiли з гьялiнгу i проросли у повiтрi ефемерними, вражаючими візерунками! Утворивши барвисте коло, вони кинулися несамовито кружляти. Простір у центрі кола деформувався, наче пожмаканий паперовий лист i порвався! Вщент. Натомiсть з’явилася дірка, з якої полетів сніг…
Мандрiвники мовчки стояли з роззявленими ротами.
Вчитель відклав гьялiнг і зробив жест рукою, пропонуючи мандрівникам вiйти в дiрку у просторi.
– Калє-пєб! – сказав вiн, що означало: «Ідіть з миром».
Свинка i цуцик чемно вклонилися Вчителю i, не вагаючись, полiзли в дiру…
Глава V.I в наступну мить свинка i цуценя опинилися у холодній, солоній воді. Напевно вони потонули б, але чиїсь сильні руки вхопили і витягли їх із води. Відхекавшись, перелякані мандрівники помітили, що знаходяться посеред океану у невеличкому човні. Їх рятівником виявився кремезний, бородатий чоловік у вицвілому кашкеті.
– Ви хто? – запитала свинка.
– Капітан, – вiдповiв бородатий чоловiк.
– А що Ви тут робите? – запитала свинка.
I Капітан розповів мандрiвникам свою історію. Майже пiв року тому він вирушив один на гребному човні у навколосвітню подорож. Ніхто не вірив, що у нього щось із того вийде путнє. Навiть друзi казали, що то нісенітниця, що це необачливо, і що він обов’язково потоне. Але це НЕ спинило Капiтана. Перші дні його подорожi пройшли спокiйно. Проте, вже на другий тиждень здiйнявся сильний вiтер i розпочався жахливий ШТОРМ! Величезні хвилi жбурляли його човник зі сторони у сторону. Море ревіло у вуха більйонами скажених горлянок:
УУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУ!
I бухкало у борти:
БУХ! БУХ! БУХ!
Але Капітан ані трішечки не злякався, бо він був дуже хоробрий. Капітан мужньо i впевнено керував своїм маленьким човном. Коли буря вщухла, то виявилося, що його старенький радіопередавач зламався i зв’язок із зовнішнім світом остаточно зник.
7-м місяцiв Капiтан плив наодинцi сам зі собою. За весь цей час він зустрів лише:
· потворну морську змію (вона була така довга, що Капiтан веслував вздовж неї 15-ть дiб!);
· русалку;
· кита;
· сяючі сфери (вони кружляли вночi у повітрі навколо його човна)
· i гидотного, велетенського, головоногого молюска…
7-м місяцiв Капiтан не бачив жодного, з ким можна було б поговорити. Мовчазна самотність переслідувала його усюди. Аби не забути, як розмовляти, вiн почав сам собі уголос віддавати накази і сам собі доповідав:
– Бiльше управо!
– Є Бiльше управо!
– Так Тримати!
– Є Так Тримати!
У якусь мить Капiтану навiть здалося, що вiн втрачає розум. На щастя, саме тодi, поруч із його човном, шубовхнулись у воду свинка i цуценя.
– Ви тут опинилися вчасно, – скінчив свою розповiдь Капiтан. – Тепер Ваша черга розповiдати про себе.
I мандрiвники розповiли Капiтановi про життя у Старовижівському районі, про те, як свинка вистрибнула з машини, i як цуценя отримало копняка, як вони летiли на повiтрянiй кулi, потрапили у грозу, впали, зустрiли
