Комета прилітає - Туве Маріка Янссон
Тато глянув на Хропуся:
— Чи не міг би ти взяти на себе організацію переїзду до печери?
Хропусь зашарівся від утіхи.
— Я спробую, — сказав він поважно. — Але спершу роздобудьте мені зошит у клітинку або в лінійку, ручку, метр, а ще схему печери з перспективи пташиного польоту з усіма відповідними вимірами. Потім мені знадобиться список усього вашого скарбу. Позначте трьома зірочками найулюбленіші речі, двома — ті, що вам подобаються, а однією — ті, без яких можете обійтися.
— Мій список уже готовий! — засміявся Нюхмумрик. — Три зірочки — губна гармонія!
Почалося велике переселення. Ондатр спостерігав за всім зі свого гамака, а Гемуль сидів під кущем бузку й сортував марки.
Мама метушилася по хаті, шукаючи то мотузку, то обгортковий папір, спорожнила льох і зняла з вікон гардини. Шухляди зі столу громадилися на підлозі, постільна білизна лежала купою на подвір’ї.
Мумі-тато вантажив на тачку валізи, клунки, торбинки, кошики й пачки. Хропусь сидів на ґанку за столом, устеленим списками та папірцями з обрахунками, й організовував переселення. Він аж променів від щастя.
— Що робитимемо з мушлями навколо грядок? — запитала Хропся.
— Неодмінно заберемо з собою, — категорично наполягла Мама Мумі-троля. — Вони позначені трьома зірочками! Любий Чмиху, чи не зміг би ти віднести торта до печери? Я не наважуся покласти його на тачку…
— Ми не встигнемо викопати всі троянди, — попередив Тато Мумі-троля.
— Бери лише жовті, — погодилася Мама. — Але їх необхідно взяти з собою.
Вона бігцем кинулася на город повисмикувати редиску, хоча б найбільшу. Тато відкочував одну тачку за іншою на піщаний берег моря, а Мумі-троль з Нюхмумриком зносили речі до печери. Цей переїзд було не зрівняти зі звичним переїздом на літування, бо дуже бракувало часу.
Спека стала нестерпною, мертвий берег осявало моторошне темно-червоне світло. Тато намагався не звертати уваги на примарний світ довкола. Він невтомно котив туди й сюди тачку і розмірковував, скільки зайвих речей нагромадилося вдома з часів його молодості. Інколи Тато позирав на годинника.
— Все, — подумав він, — везу останній вантаж. Хай Мама собі навіть не думає забирати ще й клямки від шаф та шворки від пічних заслінок…
І Тато Мумі-троля востаннє покотив тачку у Долину. Він застав Маму, коли вона намагалася витягнути на подвір’я ванну. Поруч стояв Чмих із мисочкою молока.
— Ви мене зовсім не слухаєте, — сердився він. — Я вже тричі запитував, де воно?
— Хто? — неуважно озвалася Мама.
— Моє кошеня! — вигукнув Чмих. — Де моє маленьке кошеня, яке так за мною тужить?.. Ми мусимо його врятувати!
— А, твоє таємниче кошеня, — згадала Мама, натужно волочачи ванну. — Розумієш, мені хіба зрідка вдавалося побачити кінчик його хвоста. Воно приходило лише по ночах і випивало молочко.
— То воно не встигло полюбити тебе?
— Ні, це кошеня дуже незалежне. Не хвилюйся, воно дасть собі раду. Коти завжди дають собі раду…
Саме тієї миті з’явився Тато Мумі-троля, торохтячи тачкою.
— Це остання ходка! — гукнув він. — Уже пів на сьому, а нам ще треба залатати дірку в стелі печери… Навіщо, заради всього святого, тобі здалася ванна!?
— Вона цілком нова, — пояснила Мама. — Ти ж знаєш, яка то втіха поніжитися у ванні, до того ж…
— Добре, згода, — змирився Тато. — Залазь досередини, я завезу тебе до печери. А де Гемуль?
— Рахує свої марки, — відгукнувся Хропусь із родинним фотоальбомом Мумі-тролів у лапках. — Яким грубасиком був Мумі-троль у дитячому віці…
— Гемулю! — покликав Тато. — Стрибай до ванни! Поквапся, бо комета летить!
Гемуль схопив в оберемок свій альбом з марками і слухняно заліз до ванни, а Тато Мумі-троля повіз їх на берег моря.
Чмих останнім покинув Долину. Всю дорогу до лісу він гукав кошеня, аж нарешті помітив його. Кошеня сиділо в моху і вмивалося.
— Привіт, — прошепотів Чмих, — як справи?
Кошеня облишило умиватися і зиркнуло на нього.
Чмих обережно підійшов простягнув лапку. Кошеня трішки відсунулося.
— Я так за тобою тужив, — Чмих знову простягнув до нього лапку.
Кошеня відстрибнуло на недосяжну віддаль. Щоразу, як Чмих намагався підійти ближче, воно відсувалося, але не втікало.
— До нас летить комета, — мовив Чмих. — Ходи з нами, бо від тебе й сліду не зостанеться…
— Пхе, — пирхнуло кошеня і позіхнуло.
— Обіцяєш прийти? — суворо запитав Чмих. — Мусиш мені пообіцяти! Перед восьмою…
— Прийду, коли мені захочеться, — відповіло кошеня і знову заходилось умиватись.
Чмих поставив мисочку з молоком у мох, трохи постояв, дивлячись на кошеня, а тоді побіг до берега моря. Друзі саме піднімали ванну на скелю.
— Міцно тримайте і тягніть! — командував Тато Мумі-троля. — Обережно, щоб не впала мені на ноги! Не відпускайте!
— Вона вислизає! Підставка для мила застрягла! — репетував Мумі-троль.
Мама сиділа на березі, витираючи спітніле чоло.
— Яке важке переселення! — зітхнула вона.
— Що вони там роблять? — поцікавився Чмих.
— Ванна надто велика, — пояснила Мама. — Не поміщається в отворі печери. Хропусь хотів скликати з цього приводу нараду, але у нас мало часу… Тепер вони намагаються витягнути ванну на вершок скелі, щоб затулити нею дірку в стелі. Ой, лишенько!
— Я зустрів своє кошеня, — повідомив Чмих. — Воно пообіцяло прийти до печери перед восьмою…
— От і добре! — втішилася Мама. — Я дуже рада! А тепер піду позастеляю ліжка в печері…
Ванна затулила отвір у стелі з точністю до чотирьох сантиметрів, їм дуже пощастило!
Потроху всі речі розташували всередині печери, вхід до печери Мама заслонила ковдрою.
— Гадаєш, ковдра витримає спеку? — засумнівався Мумі-троль.
— А ми її піддамо спеціальній обробці, — заспокоїв Нюхмумрик, дістаючи з кишені маленьку пляшечку. — Погляньте! Моя знаменита підземна Сонячна Олива! Їй жодна спека не страшна!
— Плями від неї залишаються? — запитала Мама.
Раптом вона схопилася лапами за голову:
— А де ж Ондатр?
— Він не хотів іти з нами, — відповів Тато. — Водно торочив, що пікніки зараз не мають жодного сенсу. Я покинув його в саду. І гамак йому залишив.
— Ой-ой! — зітхнула Мама знову і заходилася готувати обід на примусі.
Годинник показував за п’ять хвилин сьому. Коли всі вже пообідали і перейшли до сиру, ззовні почулося голосне чмихання. З-під ковдри, яка затуляла вхід, з’явилася вусата рийка.
— О, ви таки прийшли, — зрадів Мумі-троль.
— Я не витримав у гамаку шаленої спеки, — мовив Ондатр. — Подумав, що у печері, мабуть, прохолодніше.
Він статечно пошкандибав у куток.
— Моє кошеня по дорозі бачили? — запитав Чмих.
— Ні…
Тато Мумі-троля досяг з кишені годинника:
— Ми готові. Зараз рівно восьма.
— Ще встигнемо покуштувати десерт, — сказала Мама. — Чмиху, куди ти поклав торт?
— Десь там, — показав малий у
