Джеймс і гігантський персик - Роальд Даль
— Та я знаю, — погодився Джеймс.
— До нас, Павуків, ставляться вкрай несправедливо, — не вгавала пані Павучиха. — Ось тільки минулого тижня твоя бридка тітка Шкварка спустила в унітаз мого бідолашного любого батечка.
— Ой, який жах! — обурився Джеймс.
— Я спостерігала за цим усім у куточку на стелі, — пробурмотіла пані Павучиха. — Було так страшно. Ми вже ніколи його не побачимо. — Її щокою покотилася величезна сльоза і плюснулася на підлогу.
— Але ж кажуть, що вбивати павуків не можна, бо це приносить нещастя? — сказав Джеймс, обводячи всіх поглядом.
— Звичайно, це приносить нещастя! — вигукнула Стоніжка. — Гіршого не можна придумати. Дивися, що сталося з тіткою Шкваркою після того, як вона вбила павука! Хрясь! Ми ж усі це чули, правда, коли її переїхав персик? Цей хрускіт вам, мабуть, приніс чимало втіхи, пані Павучихо?
— Я була вдоволена, — зізналася пані Павучиха. — А заспівай нам, будь ласка, пісеньку про це!
Стоніжка так і зробила.
Тітка Шкварка жирнюща була.
Складки сала звисали з чола.
Тіло, наче драглі, Їй текло по землі,
Коли з хати кудись вона йшла.
І сказала вона: — Все, кінець!
Я не буду вже, мов холодець!
Буду юна й струнка,
Мов листочок тонка… —
Стала тітка листком,
Персик, наче катком,
Розчавив її — от молодець!
— Дуже гарна пісенька, — похвалила її пані Павучиха. — А тепер заспівай нам про тітку Шпичку.
— З превеликим задоволенням, — сказала Стоніжка й усміхнулася:
Тітка Шпичка худюща була,
Аж кістки їй стирчали з чола.
Її права нога
Була, мов кочерга,
Жар в печі розгрібати могла.
І сказала вона: — Як же так?
Хочу бути товста, як бабак,
Буду жерти я все,
Аж мене рознесе,
Як цистерну, як бочку, як бак!
Буду їсти, аж доки зімлію,
Та фігуру змінити зумію… —
Персик все зрозумів,
Їй фігуру змінив —
Розмастив по землі, мов олію!
Усі заплескали в долоні й почали просити, щоб Стоніжка заспівала ще, й вона одразу виконала свою найулюбленішу пісеньку:
Колись давно давно
Ходили пси в кіно,
Кобили їли мило,
А мавпи — крокодилів,
Курчата несли молоко,
Казали свині: «ко коко»,
Кроти і дикобрази
Захоплювались джазом,
Цапи були безрогі,
А кози — козерогі,
А звірів цар — Страшний Кабан
Напісяв просто в бара….
— Обережно, Стоніжко! — раптом крикнув Джеймс. — Обережно!
26
Стоніжка, яка під час співу вистрибувала, мов божевільна, раптом занадто близько підійшла до похилого краєчку персика і майже три страшні секунди намагалася втримати там рівновагу, нестямно розмахуючи всіма своїми ніжками, щоб не впасти спиною вниз. Та позаяк ніхто так і не встиг її підхопити, вона не втрималась і — полетіла стрімголов донизу! Стоніжка заверещала, і всі підбігли до краю й дивилися, як її бідолашне видовжене тіло перекручувалося в повітрі й ставало дедалі менше і менше, аж поки остаточно зникло з виду.
— Шовкопряде! — зарепетував Джеймс. — Швидко! Починай прясти!
Шовкопряд зітхнув, адже він ще й досі був страшенно виснажений після тої навіженої пряжби для чайок, та все ж, покректавши, узявся за виконання наказу.
— Я спущуся по неї! — крикнув Джеймс, обв’язуючись довкола пояса срібною мотузкою, яка вже вилазила з Шовкопряда. — А ви всі тримайте Шовкопряда, щоб він, бува, не полетів услід за мною, а потім, коли відчуєте, що я тричі смикнув за мотузку, тягніть мене вгору!
Джеймс стрибнув і полетів сторч головою услід за Стоніжкою — усе нижче, нижче й нижче, аж до самого океану, і можете собі уявити, як швидко мусив прясти Шовкопряд, щоб не відставати від Джеймса.
— Ми їх ніколи вже не побачимо! — забідкалася Зозулька. — Ой, лишенько! Ой, лишенько! І це саме тоді, коли нам усім було так добре!
Пані Павучиха, Зозулька і Світлячка-Хробачка залилися сльозами. Заплакав і Черв’як.
— Мені наплювати на ту Стоніжку, — казав, схлипуючи, Черв’як. — Але я так полюбив цього хлопчину.
Старий-Зелений-Коник почав ледь чутно награвати на своїй скрипочці похоронного марша, а коли закінчив, то всі, разом з ним самим, стояли по коліна в сльозах.
Зненацька за мотузку тричі смикнули.
— Тягніть! — заволав Старий-ЗеленийКоник. — Хапайтеся за мене й тягніть!
Треба було витягти мало не півторакілометрової довжини мотузку, але всі працювали, мов скажені, і врешті-решт з одного боку персика вигулькнув мокрий як хлющ Джеймс із мокрою як хлющ Стоніжкою, яка намертво вчепилася в нього всіма своїми сорока двома ніжками.
— Він мене врятував! — зойкнула Стоніжка. — Він плив Атлантичним океаном, аж доки мене знайшов!
— Дорогий мій хлопчику, — поплескав Джеймса по плечі Старий-Зелений-Коник. — Прийми мої вітання.
— Мої черевички! — забідкалася Стоніжка. — Тільки погляньте на мої коштовні черевички! Вода їх просто знищила!
— Та вгамуйся ти! — пирхнув Черв’як. — Радій, що взагалі лишилася жива.
— А ми й далі підіймаємося вгору? — запитав Джеймс.
— Безумовно, — відповів Старий-Зелений-Коник. — А вже починає темніти.
— Я знаю. Ще трохи й настане ніч.
— Може, зійдемо всі вниз і перечекаємо до ранку в теплі? — запропонувала пані Павучиха.
— Ні, — заперечив Старий-Зелений-Коник. — Це було б дуже немудро. Для нас значно безпечніше цілу ніч просидіти тут і чатувати. Тоді, якщо й трапиться якась халепа, ми будемо напоготові.
27
Джеймс Генрі Троттер разом зі своїми друзями сів навпочіпки на вершку персика, чекаючи приходу ночі. Над ними громадилися цілі гори хмар — загадкових, загрозливих, нестримних. Темрява ставала щораз густіша, аж раптом з понад верхівок хмар вигулькнув блідий неповний місяць, заливаючи все довкола мерехтливим світлом. Гігантський персик погойдувався собі з боку на бік, а сотні шовкових білих мотузок разом з небаченою зграєю морських чайок творили у місячному сяйві просто фантастичну картину.
Жоден звук не порушував цієї тиші. Подорож на персику абсолютно відрізнялася від подорожі в літаку. Літак летить у небесах з гулом і ревінням, тож усе, що таємничо чаїться у цих величних хмарогорах, відразу ховається. Ось чому ті люди, які подорожують у літаках, ніколи нічого до пуття й не бачать.
Але персик… о, так… персик рухався м’яко, безшумно і крадькома. І тому за час цього довгого мовчазного нічного польоту над океаном Джеймсові з його друзями вдалося побачити те, чого ще ніхто не бачив.
Скажімо, коли вони безшелесно проминали величезну білу хмару, то помітили на її вершечку декілька
