Король Матіуш Перший - Януш Корчак
Комісія оглянула фабрики, а яку вибрати, не знає — усі прекрасні. Зі складної ситуації вивів їх сам Матіуш.
— Дякую за клопіт. Але я говорив, що сам підшукаю собі місце. Я працюватиму в одного небагатого фабриканта. Він завжди більше піклувався про потреби своїх робітників, ніж про прибуток. Тому в нього не виявилося грошей на ремонт. Але фабрика його користується доброю славою серед робітників.
Фабрика, яку вибрав Матіуш, була невелика і знаходилася на околиці.
Виявилося, учитися в школі і працювати на фабриці неможливо: часу не вистачає. Але Матіуш про це не знав. Тому умовилися так: поки не опанує ремесло, він працюватиме цілий день нарівні з іншими, а потім постарається виконувати все швидше і йти раніше. Ніхто не заперечував. Чесність і принциповість Матіуша були відомі всім і кожному.
Матіуш винайняв кімнатку в мансарді із залізною грубкою. На плиті він розігрівав сніданок.
Клопоту в господарстві виявилося багато. То щітки немає,'то каструлі, то відра — і так без кінця. Кожну річ треба купити, а де грошей узяти?
Встає Матіуш ледь світало. Застилає ліжко, чистить черевики і штани, розтоплює грубку, кип’ятить чайник, підмітає підлогу. Потім снідає сам і годує горобців: висипає їм хлібні крихти на підвіконня. Із собою бере фляжку з кавою. А там зирк, і виходити час — скоро фабричний гудок!
Приємно щодня зустрічати по дорозі тих самих перехожих, спостерігати ті самі картини.
На сходах вітається він із Янеком, який квапиться вранці до школи. У дворі візник миє прольотку. Двірник підмітає тротуар перед будинком. З лавки навпроти вибігає пес і виляє хвостом, немов говорить Матіушу: «Привіт!»
Спочатку Матіушу не давали проходу роззяви: стоять, вирячуються, показують пальцями.
— Матіуш іде!
— Глянь-но, король Матіуш!
Але всі роззяви на світі на один зразок: ніщо довго не займає їхньої уваги. Їм весь час подавай щось новеньке, дивовижне, як кажуть, сенсаційне — неважливо, якщо це нісенітниця чи дріб’язок.
Незабаром Матіуш втратив для них інтерес, і вони перестали його помічати. Подумаєш, дивина! Тисячі таких самих хлопчаків ходять на фабрики, а ввечері замурзані повертаються додому.
Зате добрі, серйозні люди з кожним днем дедалі більше поважали Матіуша. Старі робітники першими віталися з ним. Дівчинка, яку він зустрічав уранці, привітно усміхалася йому й лагідним голосом говорила:
— Добридень!
Хто вона і як її звуть, Матіуш не знав. Але йому здавалося, ніби вони давним-давно знайомі.
Щодня зустрічав Матіуш одну стареньку з кошиком. Бабця дріботить маленькими кроками, зупиняється раз у раз, щоб дух звести, кашляє й лагідними очима поглядає на Матіуша, немов дякує за щось. На фабриці спробували підсунути Матіушу роботу трохи легшу, але він запротестував:
— Якщо ви вважаєте, що мені це не під силу, я пошукаю собі інше місце. А потурання мені не потрібні.
Але на фабриці дорожать Матіушем. І працівник він сумлінний, і честь для фабрики велика, та і справа краще йде на лад, коли поруч біля верстата стоїть хлопчик, який віддав перевагу важкій праці й зрікся королівської корони та розкоші.
Якось само собою вийшло, що мешканці будинку, де оселився Матіуш, робітники на фабриці, навіть мешканці вулиці — одним словом усі — прагнуть зробити Матіушу приємне.
Раніше ця глуха околична вуличка славилася скандалами, бійками, крадіжками, так що в поліції тут завжди вистачало справ. А тепер баламути й гуль- тяї принишкли. Хтось із дітей виставив на підвіконня горщик із квіткою, а наступного дня квіти з’явилися у всіх вікнах. Нехай Матіуш радіє, дивлячись на зелень. Навіть двірники стали чистіше мести бруківку. Словом, вулиця змінилася на краще. І поліцейські з незвички навіть занудьгували.
Одного дня Матіуш знайшов під дверима листа.
Любий королю Матіуше!
Звідтоді, як ти оселився на нашій вулиці, мого батька не впізнати — він перестав пити, не б’є маму, не лається. «Матіуш подав мені приклад, як жити», — каже він. Дякую тобі.
Зося.
Матіуш здогадався: напевно, це та сама дівчинка, яку він щодня зустрічає по дорозі на фабрику. Щось він не бачивши цілий тиждень. Мабуть, ходить іншою дорогою — соромиться.
XXX
дного дня до Матіуша прийшов Фелек. У брудному, худому, нещасному обідранцеві Матіуш насилу впізнав свого веселого, пустотливого товариша. У Матіуша стискалося серце. Коли біда скоїться з людиною тихою, сумною, зміна не така помітна.— Фелеку, що з тобою?
Той мовчить, лише сльози котяться по брудних щоках.
— Фелеку, скажи, що сталося?
Фелек знизав у відповідь плечима. Не хоче говорити, отже, соромиться. Треба йому допомогти.
— Де ти живеш?
— Під мостом.
— Ти голодний?
Мовчання.
— Ти десь працюєш?
— Я нічого не вмію робити.
— Спочатку і я не вмів. Але хто хоче, той навчиться.
— А я не вмію хотіти.
— Захочеш — навчишся.
Фелек залишився в Матіуша, і вони зажили удвох.
Матіуш встає на світанку, а Фелек спить.
«Натомився, бідолаха, нехай відпочине», — думає Матіуш.
Минає день за днем, Фелек відпочиває, а Матіуш працює за двох. Довелося продати батьківський годинник. Коли Матіуш зрікся престолу, скарбник видав йому з королівської скарбниці діамантовий перстень батька, мамині сережки й ось цей годинник. Коли б не Фелек, він ні за що не розлучився б із цими речами, які нагадували йому про батьків. Але потрібно було купити Фелекові ліжко, одяг, і грошей на їжу тепер витрачалося удвічі більше.
Фелек сидить удома й курить цигарки. Накупив якихось безглуздих книжок, але навіть читати йому ліньки.
Тому Матіуш дуже зрадів, коли Фелек виявив бажання піти на фабрику.
— А мене приймуть? — із сумнівом запитав він.
Матіуш заздалегідь переговорив із майстром, але Фелеку нічого про це не сказав. Ще подумає, що він для Матіуша тягар і йому хочеться його позбутися.
— Може, ще відпочинеш?
— Ні, досить!
Тепер уранці вони удвох крокують на фабрику. Дорогою розмовляють про всіляку всячину. З товаришем іти веселіше.
А про те, що було, Фелек так і не обмовився жодним словом. Якщо соромиться, значить, нічим похвалитися.
— Ось це приводний пас. Зазіваєшся — і прощавай рука! — застеріг його Матіуш. — Два роки тому одному хлопчині руку відірвало. А тут теж будь уважним, а то шестернями затягне.
— Гаразд, гаразд, — відповідав Фелек.
Минув місяць, і Фелека не впізнати. Він освоївся на новому місці, повеселішав: співає, насвистує, жартує. Іншою людиною став.
Друзі працюють поруч і весь тиждень проводять разом. Лише по неділях розлучаються: Матіуш залишається вдома, а Фелек кудись вирушає.
Коли він повертається, Матіуш напевне не знає: він залишає двері відчиненими,
