Казка-небилиця - українські народні

Був собі дід та й баба – мали курочку чорненьку – знесла яйце біленьке. Прийшла припусничка, з’їла до кусничка: дід журиться, баба журиться.

Приходить пацюк до діда, питає його:

– Ой дідоньку, дідоньку! Кілько я до тебе приходив – ще ти так ніколи не журився!

А дід йому на тото:

– Ой пацюченьку, пацюченьку! Був тут дід та й баба. Мали курочку чорненьку – знесла яйце біленьке. Прийшла припусничка – з’їла до кусничка. І дід журиться і баба журиться.

А пацюк відповідає:

– Ну, то я буду рохкати!

Ліг він під пліт – рохкоче. А пліт до нього:

– Ой пацюченьку, пацюченьку! Скільки ти під мене лягав – ще ти ніколи так не рохкотав!

Повідає пацюк:

– Ой плотоньку, плотоньку! Був тут дід та й баба, мали курочку чорненьку – знесла яйце біленьке. Прийшла припусничка, з’їла до кусничка. А дід журиться, і баба журиться, і я рохкочу.

А пліт каже:

– Ну, то я буду хитатись!

Хитається пліт, аж тут сідає на нього сорока, говорить:

– Ой плотоньку, плотоньку! Відколи я на тебе сідала, ще тебе ніколи таким не видала!

А пліт одказує:

– Ой сороченько, сороченько! Був тут дід та й баба, мали курочку чорненьку – знесла яйце біленьке. Прийшла припусничка, з’їла до кусничка. І дід журиться, і баба журиться, і пацюк рохкоче, і я хитаюсь.

А сорока мовить:

– Ну, то я собі ногу зломлю!

Зломила собі ногу. Прилітає над воду – вода до неї обзивається:

– Ой сороченько, сороченько! Відколи ти мене пила – ще ти собі ніколи ногу не зломила!

А сорока до неї:

– Ой водонько, водонько! Був тут дід та й баба. Мали курочку чорненьку, знесла яйце біленьке. Прийшла припусничка, з’їла до кус-ничка. І дід журиться, і баба журиться, і пацюк рохкоче, і пліт хитається, і я собі ногу зломила.

А вода каже:

– Ну, то я зроблюся червоною.

Зробилася вода червоною. Аж тут приходить попова кухарка з коновками воду брати, дивиться – вода червона. Вона й питає:

– Ой водонько, водонько! Відколи я тебе брала, ніколи ти червоною не бувала.

А вода повідує:

– Ой кухарочко, кухарочко! Був тут дід та й баба... Мали курочку чорненьку – знесла яйце біленьке. Прийшла припусничка, з’їла до кусничка. І дід журиться, і баба журиться, і пацюк рохкоче, і пліт хитається, і сорока собі ногу зломила, і я червоною зробилась!

А кухарка каже:

– Ну, то я коновки порозбиваю!

Та й з тим гримнув коновками до землі! Вертає додому. А там попадя варила обід для попа – галушки в котельчику. Несе вона той котельчик з галушками через хату та до кухарки :

– Ой кухарочко, кухарочко! Кілько ти по воду ходила, а ще ти ніколи коновок не розбила!

А кухарка повідає:

– Ой попаденько, попаденько! Був тут дід та й баба. Мали курочку чорненьку – знесла яйце біленьке. Прийшла припусничка, в’їла до кусничка. І дід журиться, і баба журиться, і пацюк рохкоче, і пліт хитається, і сорока собі ногу зломила, і вода червоною зробилась, і я коновки розбила.

А попадя каже:

– Ну, то я котельчик з галушками насеред хати вержу!

Та й бевх котельчиком насеред хати. Аж тут надходить піп – та до попаді:

– Ой попаденько, попаденько! Кілько ти галушки варила – ще ти ніколи котлика не збила!

А попадя до нього:

– Ой попоньку, попоньку! Був тут дід та й баба. Мали курочку чорненьку, знесла яйце біленьке. Прийшла припусничка, з’їла до кусничка. І дід журиться, і баба журиться, і пацюк рохкоче, і пліт хитається, і сорока собі ногу зломила, і вода червоною зробилась, і наша кухарка коновки розбила, і я горнець з галушками вергла насеред хати!

А піп тоді:

– Ну, то я свою хату запалю!

Вхопив головешку, вибіг та й запалив хату.