Як верховинець висиджував лошака - Народні

Прийшов єден верховинець у місто. Прийшов до баб і увидів, що продають дині-гризачки. Звідає він, що з того є? Він не знав, що з тим чинити, і не знав, як ся то зве. Звідає він бабу, що то є? Баба йому на сміх каже:

– Ото кінське яйце.

Каже він бабі:

– Та що з того буде яйця?

Каже йому баба:

– Буде лошак.

– Ну, та як з того лошак буде? Чи сидіти на нім треба, чи як?

Баба дурному верховинцеві каже:

– Три місяці будеш сидіти на тій дині та висидиш лошака!

Айбо баба не каже, що то диня, та й він вірить.

– Но, бабо, що ти хочеш за оте яйце кінське?

– П’ятку даси мені, – каже.

Верховинець вийняв п’ятку, заплатив. Приніс домів те яйце. Жона каже йому:

– Що-сь приніс, ґаздо?

– Ба, – каже, – що-м приніс. Се, – каже, – кінське яйце.

– Що з того, – каже, – буде, Гриню?

– Ба, буде же лошак.

– Та як же з того лошак вийде?

– Що мені тота продаюха казала? Аби-х сидів три місяці, та висиджу лошака!

Но, й він так учинив. А то було саме в сінокос, коли косять траву – пашу, як кажуть там. Жона з ним ся вадить:

– Чому не робиш нічого?

Він каже:

– Ніяк мені робити, бо лошак застудиться, то що з нього буде?

Но, сидів єден місяць, жона дуже з ним вадиться, косачів наймає собі, бо він нічого не робить: як місяць все сидів, нікуди не йшов. Сидіти би ще два місяці. Жона з ним вадиться:

– Чоловіче! Хоч іди на поле сиди собі, та хоч будеш видіти, що робітники роблять. Візьми з собою на поле оте яйце.

Він узяв на поле, там сів та сидить на дині. Ба, диня вже гниє, а дурний верховинець сидить. Каже жона:

– Дурний чоловіче! Йди собі до чорта, не сиди тут на дині. Хто чув, аби висидів коня чоловік?

Но, він устав та зачав її доганяти, бити за ото. А то було під хащею на полі. Як він устав, диня іскачала долі берегом і ударила собою до корча. А там заєць у корчі спав, і напудився дині, і почав утікати. І верховинець уздрів на тото, і зачав бігти ісперед зайця, і почав гойкати на жону свою:

– Но, – каже, – скільки мені немного сидіти було, та вже би лошак був, та утік. Чи видиш?

І здоймив клебаню, і імив гойкати на нього:

– На, сонько, на!.. Ну, – каже, – видиш, жоно проклята! Ніколи би жону не слухати, бо жона – зводитель; уже в два роки був би-х того коня упрягав, що втік од мене! Тепер, – каже, – коли-сь так учинила, то справ хоч мені такого коня, як утік.

А вона каже:

– Хіба з тобою справлю!