Про півня - французька казка
Колись давно був в нашому селі старий півень. Любив він водити своїх курей у ліс та в поле. Якось півень грібся в землі під деревом і знайшов гаманець, повний золотих та срібних монет. Схопив півень гаманець і мерщій з ним додому! Ніг під собою від щастя не чує, співа на все горло.
А в селі жив один багатій на ім’я д’Арглан. Побачив радісного півня, підійшов до нього та й каже:
– Ану покажи мені свій гаманець!
Схопив гаманець та й гайда з ним додому.
А півень як кукурікне:
Пане д’Арглан, оддай моє добро!
Золото віддай, віддай срібло!
Та пан д’Арглан не віддав ні золота, ні срібла.
Півень кукурікнув іще голосніше.
Розгнівався пан д’Арглан та й каже:
– Ач, співець знайшовся! Ось зараз спіймаю і замкну наніч у стайні з моїми віслюками, вони тебе провчать. Довго пам’ятатимеш.
Злякався півень, чкурнув геть. По дорозі зустрів вовка.
– Добридень, куме! – каже.
– Добридень, куме! Куди це ти біжиш?
– Знаю, куди біжу. Біжи й ти зі мною! Не пошкодуєш – почастую смачненько.
– Хто ж від доброго частування відмовляється? Біжімо, куме! Це далеко?
– Та ні, я побіжу, а ти лізь осюди в мішок, я тебе понесу.
Побіг півень далі. Аж тут назустріч йому лис.
– Добридень, куме! – каже півень.
– Добридень, куме! Куди це ти біжиш?
– Знаю, куди біжу. Біжи й ти зі мною – почастую смачненько.
– Люблю я смачно попоїсти! Біжімо!
– Та ні – ти лізь до мене в мішок, я тебе понесу.
Побіг півень далі. Аж тут назустріч йому летить рій бджіл та шершнів.
– Як хочете жала погострити, добре пожалити – лізьте до мене в мішок! – каже півень.
Бджолам і шершням того тільки й треба!
Біг, біг півень, аж поки натрапив на струмок.
– Куди біжиш, півню? – питає струмок.
– Знаю куди... Пан д’Арглан забрав моє добро – все моє золото й срібло. Ходімо зі мною – допоможеш мені.
Струмок погодився, і півень сунув його в мішок.
Добіг півень до дверей пана д’Арглана, постукав та як кукурікне:
Пане д’Арглан, оддай моє добро!
Золото віддай, віддай срібло!
– Ну, начувайся, дурноверхий горлане! – розлючено вигукнув пан д’Арглан.
Надвечір наказав він спіймати півня і замкнути в стайні разом з віслюками. «Дадуть вони йому чосу!» – подумав пан д’Арглан зловтішно.
Замкнули півня з віслюками. Віслюки хвицають, б’ють копитами в стіни, ревуть.
Злякався півень, але не показав цього – бадьорився.
Врешті-решт віслюки кинулися на півня.
А він як гукне вовкові:
– Вилазь із мішка! Гризи їх! Ось тобі й частування!
Вовк вискочив з мішка, кинувся на віслюків і позагризав їх.
Рано-вранці пан д’Арглан побіг у стайню глянути, чи вбили віслюки
півня. Відімкнув двері, а півень – фррр! – вилетів у двір та як кукурікне:
Пане д’Арглан, оддай моє добро!
Золото віддай, віддай срібло!
«Ну й дивовижа! – подумав пан д’Арглан.– Щоб віслюки та не подужали півня...»
Зайшов він у стайню, аж бачить – усі віслюки мертві.
«Оце так півень! Остогид він мені, та й боюсь я його. Накажу посадити його до гусей. Хай гуси його поскубуть!»
Увечері наказав пан д’Арглан посадити півня до гусей. Гуси відразу кинулися на нього, засичали й загелготали, затеребили його й заскубли. А півень як гукне:
– Куме-лис, вилазь із мішка! Подуши їх усіх! Ось тобі й частування! Лис вискочив з мішка та й ну ловити гусей! Всіх половив, подушив і наївся донесхочу.
Пан д’Арглан ледве діждався ранку – так кортіло йому дізнатися, чи живий півень, чи ні. Відімкнув він гусник, а півень вилетів у двір та як загорлає:
Пане д’Арглан, оддай моє добро!
Золото віддай, віддай срібло!
«Ой лишенько! – жахнувся подумки д’Арглан.– Невже цей клятий півень і гусей моїх подушив?»
Зайшов у гусник і бачить: лишилося в ньому кілька гусей, та й ті лежать подушені.
– Сьогодні ти підеш спати до моїх дочок,– каже пан д’Арглан півневі.– Вони вже тебе не випустять, ураз в’язи скрутять!
А півень у відповідь:
Пане д’Арглан, оддай моє добро!
Золото віддай, віддай срібло!
Увечері пан д’Арглан сказав трьом своїм дочкам:
– Ось вам півень, донечки! Він спатиме у вас. Скрутіть вночі йому в’язи!
Та коли дочки хотіли були скрутити півневі в’язи, він гукнув:
– Бджоли, шершні, летіть із мішка! Жальте д’Аргланових дочок, не жалійте!
Рано-вранці пан д’Арглан прийшов глянути, чи скручено півневі в’язи. А півень – фррр! – злетів під самісіньку стелю та як загорлає:
Пане д’Арглан, оддай моє добро!
Золото віддай, віддай срібло!
Глянув д’Арглан на дочок – аж у очах йому потемніло: червоні як жар, запухлі, заплакані.
«Де ж тепер ради шукати? – подумав геть розгублений д’Арглан.– Як збутися півня?.. Ага, накажу я затопити піч і посадити його туди. Згорить, клятий, на вугілля, напевне згорить!»
Затопили піч, розжарили, спіймали півня та й кинули його туди. А півень і каже струмкові:
– Витечи з мішка!
Струмок витік, по всій печі розлився, полум’я загасив.
Прийшов пан д’Арглан глянути на переможеного ворога, а півень – фррр! – вилетів з печі та як кукурікне:
Пане д’Арглан, оддай моє добро!
Золото віддай, віддай срібло!
Вихопив пан д’Арглан гаманець із кишені, закинув його на дах і крикнув:
– Забирай своє золото й срібло! Не хочу я тебе бачити і чути про тебе нічого не хочу. Такої ти шкоди мені наробив, таких збитків завдав...
Узяв півень гаманець і почимчикував до себе в курник, щасливий та гордий.
Кури, побачивши його, привітали радісним кудкудаканням. Тут і казці кінець!
