Як Тархас хана провчив - бурятська казка

Жив у давнину вузькоокий хан Олзой. Жив-байдикував, бо хіба ж годиться ханові щось робити?

Одного разу знічев’я наказав він оповістити всіх своїх підданців:

– Хто вигадає таку небилицю, щоб я – мудрий хан – їй повірив, тому насиплю повнісіньку чашу золота.

Ледве полинула така чутка, прийшов до вузькоокого хана його пекар Малаасгай і каже йому:

– Батьку-хане! У мого рідного батечка є знаєш яка довжелезна тичка? Така, що він вимішує нею зорі в небі точнісінько так, як ото місять тісто в діжі.

– Ото ще диво! – прижмурився хитрющий хан Олзой.– А мій батько-хан, сидячи у себе в дворі, припалював від сонця люльку – такий у неї був довжелезний чубук! Іди собі геть!

Прийшов до пана двірський кравець Слеодой та й каже:

– Слухай-но, батьку-хане! Учора в хмарах так гримнув грім, аж у небі шов розпоровся. Ну ж було мені мороки!.. До самого смерку довелося той шов зашивати та латки класти.

Хан посміхнувся.

– Корисне діло ти робив, Слеодою, а проте небо зашив абияк: уранці знову мжичив дощ... Забирайся геть!

Почув про ханський заклик і злидар Тархас. Приїхав він до ханського палацу возом, на якому гуркотіла порожня бочка.

Хан підійшов до вікна й здивувався:

– Гей, Тархасе! Що то за бочку ти сюди привіз? І чому вона порожня?

– А я, хане, по борг приїхав,– каже Тархас.

– Хто ж тобі винен?

– Ти винен, хане...

– Я? Уперше чую... Який борг? Що ж я тобі винен? – ще дужче здивувався хан.

– А ти ж позичав у мене цю бочку, повну золота. Невже забув про це?

Хан спалахнув:

– Брехня! Вигадка!

– Ага! Не віриш? Тоді, як обіцяв, оддавай мені повну чашу золота!

– Ой, ні, ні! – схаменувся хан,– Ти правду кажеш!

– А якщо правду – повертай мені бочку мого золота! Дуже розлютився вузькоокий хан Олзой на бідняка Тархаса, але нічого не вдієш! – оддав йому повну чашу золота.