Зозуля - українські народні

Якось купались у ставку дівчата. Коли вийшли з води, почали вдягатися. А одна красуня, наблизившись до своєї сукні, побачила, що в ній скрутився калачиком вуж. Що тут удієш? Не може бідолашна забрати одяг.

– Віддам сукню, коли погодишся стати мені за дружину.

Стояла дівчина біля води до самого вечора, аж настав час до села повертатися.

– Ну, добре, присилай сватів, – нарешті погодилася красуня.

Оскільки молода селянка не відчувала симпатії до сім’ї чоловіка, то після весілля мешкали в її батька. Минув місяць. Якось вуж і каже дружині:

– Потрібно мені з родичами побачитися. Якщо довго не повертатимуся, прийди на те місце, де колись купалася, й гукни: «Ку-ку, ку-ку, ку-ку!» Я до тебе випливу.

Довго не було чоловіка. Попрямувала тоді дружина до ставка та почала кликати. Виплив вуж, і знову вони зажили разом.

Минуло небагато часу, як чоловік знову йде до своєї рідні.

– Якщо довго не повертатимуся, прийди на те місце, де колись купалася, й гукни: «Ку-ку, ку-ку, ку-ку!» – знову наказує красуні.

Коли вуж утретє йшов до своєї рідні, то заявив дружині таке:

– І цього разу гукатимеш мене: «Ку-ку, ку-ку, ку-ку!» Якщо не випливу сам, то пришлю приятеля. Він привезе тебе до моєї родини. Прошу, не відмовляйся, бо інакше і моєю дружиною не залишишся, і до батьків повернутися не зможеш – перевтілишся у пташку.

Нема й нема вужа. Пішла красуня до ставка та почала його кликати. Виплив із синіх глибин приятель чоловіка. Та молода жінка не забажала їхати до родини плазуна, а, перетворившись на пташку зі світло-сірим оперенням, стала кувати.