Порося в колючій шубці - Сергій Козлов
«Порося в колючій шубці» — це захоплюючий роман від талановитого українського письменника Сергія Козлова, який перенесе вас у світ пригод, дружби і самовідкриття. Ця книга стане справжнім відкриттям для читачів різного віку, які люблять яскраві персонажі, несподівані повороти сюжету та незабутні пригоди.
Головний герой книги — Порося, маленький та сміливий істота, яке живе в незвичайному світі, наповненому чудесами і небезпеками. Одного дня, Порося знаходить себе в колючій шубці, яка робить його беззахисним перед ворогами та перешкодами. Заради виживання та пошуку своєї справжньої сутності, він вирушає у небезпечну подорож, де зустрічає нових друзів, випробовує свою витривалість та виявляється посеред неймовірних пригод.
«Порося в колючій шубці» — це не тільки захоплюючий пригодницький роман, але й глибоке вивчення теми самовідкриття та прийняття себе. Книга надихає читачів не тільки досліджувати світ навколо, але й знаходити свою унікальну сутність і відкривати внутрішні потенціали. Вона нагадує, що навіть у найскладніших ситуаціях можна знайти сили і знайти свою власну шлях.
Була зима. Стояли такі морози, що Їжачок кілька днів не виходив зі свого будиночка, топив пічку та дивився у вікно.
Мороз прикрасив шибки дивними візерунками, й Їжачку доводилося кілька разів залазити на підвіконня, дихати та терти лапами замерзле скло.
"От!" – радів він, коли побачив ялинку, пеньок та галявину перед будинком.
Над галявиною кружляли, то злітаючи кудись вгору, то опускаючись до самої землі, сніжинки.
Їжачок притулився до вікна, а одна сніжинка сіла йому на ніс з того боку скла, підвелася на тоненьких ніжках і сказала:
– Це ти, Їжачок? Чому ти не виходиш з нами грати?
– На вулиці холодно, – відповів їжачок.
– Ні! – засміялася сніжинка, – Нам анітрішечки не холодно! Подивись, як я літаю. – І вона злетіла з їжачкового носа і закружляла над галявиною. – Бачиш? Бачиш? – кричала вона, пролітаючи повз віконечко.
А їжачок так притулився до скла, що ніс його розплющився і став схожий на поросячу рийку. І Сніжинці вже здавалося, що це не Їжачок, а Порося, яке вдягнуло колючу шубку.
– Порося! Дивіться, порося в колючій шубці! – крикнула Сніжинка подругам. – Поросятко, виходь з нами гуляти!
"Кого це вона гукає?" – подумав Їжачок і притиснувся до скла ще сильніше, щоб подивитися, чи немає там десь Поросяти.
А Сніжинка тепер вже точно знала, що за вікном сидить Порося в колючій шубці.
– Поросятко! – гукнула вона. – У тебе ж є шубка! Виходь до нас грати!
"Мабуть, там, під вікном, – думав Їжачок, – сидить Порося в колючій шубці і не хоче грати. Як би воно не замерзло! Треба запросити його додому й пригостити чаєм.
Він зліз із підвіконня та вибіг на ґанок.
– Поросятко! – гукнув він. – Йди пити чай!
– Хі–хі! – засміялася Сніжинка. – Порося щойно втекло. Пограй–но ти з нами!
– Не можу. Холодно! – сказав Їжачок і пішов до хатки.
Затуливши двері, він скинув біля порогу валянки, сів біля пічки та підкинув у вогонь полінце.
Потім він знову заліз на підвіконня і притулився носом до скла.
– Поросятко! – крикнула Сніжинка. – Ти повернулося? Виходь! Будемо грати разом!
"Воно повернулося" – подумав Їжачок.
Він знов узув валянки та вибіг на ґанок.
– Поросятко! – загукав він. – Порося–а–а–тко!..
Вив вітер, та весело кружляли сніжинки...
Так до самого вечора Їжачок то вибігав на ґанок та гукав Порося, то повертався до будинку, залазив на підвіконня і притулявся носом до скла.
А засинаючи, Їжачок боявся, як би не замерзло в таку морозну ніч Порося в колючій шубці.
