Можливо все! - Джон Вон Ейкен

по-новому. Спочатку це була взагалі єдина модель, яку випускала компанія Ford. Напевно, усі ви чули сумно відомий вислів Генрі Форда: «Наші клієнти можуть отримати автомобіль будь-якого кольору, за умови, що цей колір – чорний!» Так Генрі заявляв світові, що він має одне-єдине бачення того, якою має бути «Model T». Деякий час усе йшло непогано. Але з плином часу конкуренція ставала все жорсткішою, і буквально всі – від простих робітників до членів сім’ї Генрі – стали благати його хоч якось урізноманітнити дизайн машин. Перші серйозні розбіжності щодо вигляду «Model T» народилися 1912 року, коли машині не було й п’яти років. Генрі не бажав нікого слухати. 1912 року він разом із родиною вирушив у свою першу подорож по Європі і, повернувшись, дізнався, що його радники приготували для нього сюрприз. За час його відсутності була зроблена колосальна робота з модернізації «Model T» – змінилися обриси кузова, додалося кілька нових технологічних «фішок» і – чорний колір змінився на червоний… Стривайте, зараз почнеться найцікавіше! Повернувшись додому в США, Генрі вирушив на завод і побачив на подіумі «шедевр» – нову, неймовірно красиву версію «Model T», що виблискувала червоним лаком. Свідки цієї сцени розповідали, що в суцільній тиші Генрі, тримаючи руки в кишенях, кілька разів обійшов машину і пильно її роздивився. Звичайно ж, усі радники чекали від шефа похвали за виконану роботу, яка привела до створення такого «прогресивного» автомобіля. Нарешті, Генрі підійшов до машини зліва, вийняв руки з кишень, вхопився за двері – раз! – відірвав їх! Так! Той самий чоловічок, якого ви бачили на фото, відірвав двері нової міцної машини. Як йому це вдалося – досі залишається загадкою! Після цього він методично розламав машину на частини голими руками. У буквальному сенсі цей хирлявий чоловічок розірвав на частини автомобіль! Так він заявив усім навколо: «Не смійте знущатися з мого творіння!» Так, «Model T» увічнила ім’я Генрі Форда в історії автомобілебудування. І саме завдяки їй ім’я Генрі стало легендою, а сам він отримав чималі статки й величезний вплив. Не дивно, що він був до неї так прив’язаний.

І в той же час, замість того щоб дозволити своїй компанії і своїй машині розвиватися і рухатися вперед, він вирішив залишити все, як і було. З роками стало зрозуміло, що любов Генрі Форда до свого творіння набуває нездорового характеру. Я думаю, що всі ми, домагаючись успіху, певною мірою ризикуємо опинитися в такій пастці. Ми захоплюємося собою, ми переможці, але, якщо подумати – далі що? Ми маємо бути готові закреслити попередній успіх, щоб домогтися більшого! Вибір Генрі Форда відмовитися від змін – готовий приклад для підручника з бізнес-стратегії: усі знають, до чого це рішення привело його компанію. У 1925 році, через п’ятнадцять років після свого «дебюту»,

«Model T» практично нічим не відрізнялася від своєї початкової версії. Цікаво, що на деякі пóступки Форд все-таки пішов, і на початку двадцятих років у продаж навіть надійшли «Model T» різних кольорів. Але це була все та сама «Model T». Ну як тут не згадати прислів’я: «Хоч скільки сарай фарбуй, а палацом він не стане». Кінець історії, я думаю, також усі знають. Форд втратив шанс стати «автомобілебудівником номер один» свого часу. Компанії довелося вдовольнятися другим місцем у світовій ієрархії. Сьогодні ми бачимо, що Ford здала свої позиції не тільки у США, але й у всесвітньому масштабі. Ну що ж – не всім бути першими.

З цієї історії ми можемо вилучити кілька вкрай важливих уроків.

І перший із них полягає ось у чому: після того, як ми змінилися, слід бути готовими змінюватися знову! Так само, як ми були сповнені рішучості здійснити зміни спочатку, ми маємо бути готові забути про ці зміни. Досягнувши поставлених цілей, ми можемо «поплескати себе по плечу», але не можемо залишатися в стані ейфорії вічно. Необхідно прагнути нових перемог. Відмовившись від руху вперед, Генрі Форд дозволив своїй компанії опуститися на друге місце. На тренінгах, присвячених конкуренції, я часто використовую жорстку фразу: «Ви на другому місці? Вітаю! Значить, ви – перший із лузерів!» Ця фраза хороша тим, що не дозволяє розслабитися. Я не хочу сказати, що, коли ви посідаєте друге місце в тій чи іншій сфері, це означає, що ви – жалюгідний невдаха. Але з погляду бізнесу й конкуренції, місце лише одне – перше. І я думаю, що треба постійно усвідомлювати: якщо в якийсь певний момент ми не можемо бути на першому, другому чи навіть третьому місці – слід принаймні забезпечити рух уперед. Пам’ятайте про сумний досвід Генрі Форда з його неприйняттям змін.

У цьому останньому розділі я хочу сконцентрувати вашу увагу на тому, ЩО ви збираєтеся робити після досягнення мети. На тому, що ви робите після того, як висоту взято, а особливо – що ви робите для того, щоб завжди залишатися в тонусі, не втратити мотивацію, щоб постійно приваблювати удачу, своїми руками будувати життя, яке ви хочете прожити. Зрозумійте: побудова такого життя – не одноразова дія. Це те, що робиться щодня, знову й знову.

Можливо, ви скажете: «Та що ж це таке? Уже й успіхам радіти не можна?» Звичайно, можна! Можливо, ви думаєте: «Якщо я так і буду змінюватися все своє життя – я остаточно знесилію!» А от і ні! Зовсім навпаки! Усі ми ростемо. Подивіться на дітей – діти народжуються, починають ходити, учаться говорити, вони ростуть! Ми також змінюємося – фізично в усякому разі. Інші аспекти вашого життя також не повинні відставати. І я вважаю, якщо ви, прочитавши цей розділ, зрозуміли, що кінець однієї зміни означає початок іншої, усі інші ідеї, викладені в цій книжці, для вас також зрозумілі. І це не тільки змінить ваше становище, а й переверне весь ваш світогляд. Здійснювати неможливе стане для вас звичною справою, і ви зможете жити тим життям, якого заслуговуєте.

Домогтися короткострокового успіху – справа загалом не дуже важка. І досягти кількох поставлених цілей протягом невеликого часового проміжку – не так і складно. Як мені здається, значно складніше «утримати висоту». Не заперечую,