Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути - Наум Петрович Иойриш
Коли бджоли-приймальниці бувають завантажені роботою, бджоли — збиральниці нектару підвішують свій вантаж — краплю нектару — до верхньої стінки воскової комірки. Це дуже цікавий і практично важливий спосіб, бо висячі краплі мають велику поверхню випаровування, завдяки чому з нектару інтенсивно випаровує волога. В нектарі міститься від 40 до 80% води, а для того, щоб приготувати мед, бджоли повинні видалити іноді до 3/4 Цієї води. Останнє досягається тим, що кожну краплю бджоли багато разів переносять з однієї воскової комірки в другу, третю і т. д., доти, поки випарує частина вологи і недозрілий мед (напівфабрикат) стане густим. При цьому слід відзначити, що у видаленні зайвої вологи з нектару бере участь багато бджіл, які помахами своїх крил (26 400 помахів кожна за хвилину) створюють додаткову циркуляцію повітря у вулику, що прискорює процес випаровування.
Крім такого суто механічного згущення нектару, відбувається також згущення його в медовому шлуночку бджоли. На думку академіка І. О. Каблукова, вода з нектару всисається клітинами медового шлуночка бджоли, попадає в кров (гемолімфу), потім через мальпігієві судини [10] в пряму кишку і видаляється з її організму. Таким чином, в організмі бджоли-трудівниці крапелька нектару зменшується в об'ємі внаслідок всисання води клітинами медового шлуночка. Крім того, в організмі бджоли крапелька нектару збагачується ферментами, органічними кислотами, знезаражуючими речовинами тощо. Крапелька нектару з медового шлуночка бджоли знову попадає у воскову комірку — і так повторюється доти, поки нектар не перетвориться в мед. В дозрілому меду міститься вже тільки 18—20% води.
Наповнені доверху медом воскові комірки бджоли запечатують восковими кришечками і в такому вигляді мед може зберігатись протягом багатьох років. Одна бджолина сім'я збирає за літній сезон до 150 кг меду.
Відомо, що коли бджолам дають можливість збирати нектар з квітучих рослин якогось одного переважного виду, то вони будуть виробляти мед більш або менш однорідним. Назва сорту меду відповідає назві тієї рослини, з якої бджоли збирали нектар.
Стільниковий мед — найцінніший за смаковими якостями і найдорожчий за вартістю, бо він перебуває в природній тарі — стільникових комірках, зроблених самими бджолами.
Треба спинитися також на медовій паді. Розрізняють паді рослинного походження, що називаються медяною росою і зустрічаються рідко, і паді тваринного походження. Паді тваринного походження — це багаті на цукристі речовини рідкі випорожнення деяких комах (попелиці, листоблішки, червеці тощо). Бджоли охоче збирають ці випорожнення і переробляють на мед. Медова падь використовується в харчовій промисловості (переважно в кондитерській, бродильній тощо).
Тільки дегустатор може без лабораторного дослідження[11] за своєрідним ароматом і смаком визначити, що в даному сорті меду міститься падь.
Отруйний, або «п'яний», мед
Отруйний мед був відомий з давніх давен. Давньогрецький полководець і письменник Ксенофонт Афінський в історичному оповіданні про відступ 10 000 греків з Малої Азії докладно спиняється на епізоді, коли воїни, поївши в Колхіді меду, захворіли: «бджолиних вуликів там було надзвичайно багато, і всі солдати, які їли стільниковий мед, непритомніли, захворювали на блювання і понос; жоден із них не міг триматися на ногах. Ті, що з'їли багато — як божевільні, а кілька осіб, здавалось, були при смерті. І всі вони лежали на землі ніби після поразки; і настав загальний сум. Другого дня виявилося, що ніхто не вмер, і захворілі опритомніли в ту саму годину, в яку знепритомніли напередодні, а на третій і четвертий день вони встали, але почували себе як після приймання ліків».
1877 р. отруйний мед виявлений у долині Батумі, недалеко від тих місць, де стався описаний випадок. Пасічники цих районів були змушені використовувати тільки віск, бо вживання для їжі меду викликало запаморочення, оп'яніння, блювання. Отруйні властивості меду приписувалися великій кількості в цих місцях рододендрону, в нектарі якого був виявлений глюкозид андромедотоксину.
Відомо, що в гірських місцевостях середньої і північної частини Японії при вживанні меду в людей виникають минущі захворювання. Це явище пов'язане з діянням отруйного нектару, який бджоли збирають з рослини, що називається місцевими жителями хотсутсайї — з родини вересових. Встановлено, що мед, зібраний бджолами з квітів азалії, аконіту, андромеди, має отруйні властивості.
М. Горький в оповіданні «Народження людини» (1896) писав: «...а в дуплах старих буків і лип можна знайти п'яний мед, який у старовину ледве не згубив солдатів Помпея Великого п'яною солодкістю своєю, звалив з ніг цілий легіон залізних римлян; бджоли роблять його з квітів лавра і азалії».
3. І. Гутнікова повідомила, що на Далекому Сході бджоли роблять отруйний мед, збираючи нектар з квітів куща болотного вересу чашолистикового (Chamaedaphus calyculata Moench). Ця кущова рослина займає площу в тисячі гектарів, утворюючи величезні зарості; цвіте вона протягом 20 — 30 днів і дає бджолам до 3 кг меду за день на одну бджолину сім'ю.
Мед з болотного вересу жовтуватого кольору, трохи гіркуватий на смак, швидко кристалізується (засахарюється). Вживання цього меду викликає в людини отруєння, що виявляється в появі холодного поту, ознобу, нудоти, блювання, головних болів. Спостереження показали, що вживання 100—200 г цього меду викликає в людини непритомність, марення. Цікаво відзначити, що мед з болотного вересу, будучи отруйним для людини, зовсім нешкідливий для бджіл. Згодовування бджолам цього меду влітку і зимою не шкодило їм.
І. С. Молочний установив, що «п'яний» мед у Хабаровському краї бджоли збирають із квітів багна (Ledum palustre L.). Багно — невеликий кущ, що росте на болотистих і торфових місцях. Білі, зібрані в щиток квіти, маючи дурманний запах, приваблюють бджіл для збору нектару, з якого вони роблять отруйний мед.
І. С. Молочний запропонував спосіб знешкодження «п'яного» меду тригодинним підігріванням при температурі 80—90°. При цьому мед слід весь час помішувати, не допускаючи його кипіння. Таке тривале підігрівання меду руйнує отруйні речовини, і він стає придатним до їди. Проте знешкодження тривалим підігріванням призводить до втрати чудових органолептичних властивостей меду. В зв'язку з цим К. Ш. Шарашідзе розробив спосіб знешкодження «п'яного» меду підігріванням при температурі 46° і при тиску 67 мм; цей спосіб дає
