Можливо все! - Джон Вон Ейкен
Я вірю, що в кожному з нас прихований геній, кожен із нас має якісь особливі таланти, якими він може збагатити навколишній світ. Кожен із нас уміє робити щось краще за багатьох, а в деяких випадках – краще за всіх! Коли ви прочитаєте «Можливо все!», я сподіваюся, що ви зможете зрозуміти, який геній живе саме у вас. На цьому я не зупинятимуся детально, бо знаю, що коли ви дотримуватиметеся тих порад, які я даю вам на сторінках цієї книжки, ви неминуче знайдете «свого» генія – можливо, навіть абсолютно випадково.
Для цього треба зовсім небагато: усього лише привчити себе думати, виходячи за межі звичного. Один із основоположників американської психології Вільям Джеймс (William James) якось сказав: «Геній – це людина, яка може хоча б на трохи піднятися над мисленням за звичкою». На жаль, з віком звички вкорінюються в нас усе сильніше, не даючи нам змоги дивитися на світ свіжим поглядом. Усе складніше й складніше нам із кожним днем робити щось не так, «як годиться» чи «як заведено». Для прикладу наведу один прекрасний крилатий вислів про людину, що 30 років пропрацювала в одній і тій самій компанії. Про таких кажуть: «Його досвід – не 30 років роботи, а рік роботи, повторений 30 разів поспіль». Звичне мислення стає бар’єром для безлічі людей і безлічі досягнень. Але, як показує практика, зламавши цей шаблон, можна домогтися того, що раніше здавалося неможливим. Чудовим прикладом є історія Роджера Банністера, якому вперше у світі вдалося пробігти відстань у милю менш ніж за чотири хвилини. До його рекорду ще з часів давньогрецьких Олімпіад таке здавалося неможливим! Але йому про це не повідомили – слава Богу, ніхто не встиг затуманити його свідомість цим звичним шаблоном. І він зробив це неможливе! А після нього один за одним інші атлети пробігали милю швидше, ніж за чотири хвилини. Як з’ясувалося, цей бар’єр був психологічним, а не фізіологічним. Головне тут було – лише позбутися звичного шаблону!
Просто пам’ятайте – у вас живе прихований геній. Ви маєте необхідний потенціал. І щойно ви його розпізнаєте і застосуєте рекомендовані мною стратегії і тактики його плекання, ви заживете таким життям, про яке навіть не мріяли.
І п’яте: я сподіваюся, що ви зможете по-справжньому навчитися поважати себе. Я зустрічаю безліч неймовірно обдарованих людей, які, судячи зі сказаного ними, навіть не знають, якою цінністю вони є для суспільства! Вони постійно торочать про те, що їхнє життя сповнене проблем, про те, які вони виснажені, і в них украй низька самооцінка. І я сподіваюся, що коли ви вивчатимете цю книжку і ми будемо проводити час разом, ті знання, якими я поділюся з вами, не тільки піднімуть вашу самооцінку і додадуть вам упевненості в собі, але й допоможуть вам навчитися поважати себе. Адже, як я щойно сказав, у кожному з нас живе геній, і вже це гідне поваги.
Три наших «Я»Є ще один важливий момент, на якому я хочу зупинитися, – кому адресована ця книжка? До кого я, власне, звертаюся?
Психологи стверджують, що наша особистість ділиться на три «Я», три складові частини. У кожного з нас є публічне «Я» – те, яке бачать люди, що нас оточують; це те, що «відображається на дисплеї». Це наш імідж, наш образ, наша усмішка, наша маска, зрештою. Це «Я» постійно побоюється, що ми видаємо на поверхню занадто багато інформації, і виступає в ролі внутрішнього цензора. Це не те «Я», з яким я хочу говорити. Це «Я» зазвичай поводиться гордо і зарозуміло. І це не так і погано, я хочу сказати. Зарозумілість – нехороша риса, але немає нічого поганого в тому, щоб пишатися своїми досягненнями. І все ж це не те «Я», з яким я хочу вести діалог. Принаймні в цій книжці!
Кожен із нас має приватне «Я». Це та частина нашої особистості, яку бачать близькі друзі та рідні. Це «Я» не таке вимуштруване й не таке обережне. Ми можемо розповісти нашим близьким друзям те, про що ніколи не стали б говорити в ширшому товаристві. Це «Я» досить відкрите, але й не до нього я звертаюся зі сторінок книжки «Можливо все!»
«Я», з котрим я розмовляю, – це персональне «Я». Це той бік особистості, який відомий тільки її власникові. Той, про який не знають навіть найближчі друзі. Той, про який не знає навіть друга половина. Це – те саме «Я», яке ми боїмося показувати стороннім: воно дуже крихке й вразливе, і, крім самих себе, ми не можемо довірити його нікому. І в мене є таке персональне
«Я» – точно так само, як у будь-якої іншої людини. Це те, що в кожного в серці. Це та частина нашої натури, про яку знаємо тільки ми. Це – те саме «Я», з яким я хочу спілкуватися в цій книжці. Це – те саме «Я», якому адресована ця книжка, – я дуже хочу, щоб її прочитало саме це «Я». Після прочитання найголовніше «Я» зможе розповісти про цю книжку приватному й публічному «Я», які не настільки відкриті і не настільки чесні. Я хочу сконцентруватися саме на персональному «Я». Якщо воно засвоїть викладені в цій книжці ідеї, у вас з’явиться реальна можливість здійснити необхідні зміни у своєму житті, які приведуть вас до заповітної мети!
