В обіймах смерті - Юлія Вирва
Коли Тимур ознайомився зі справою, то довго перебував у задумі. Звісно йому хотілося взятися за неї, але щось в душі ніби стримувало від цього. Інтуїція підказувала, що справи кепські. Немов зникнення дівчини - початок чогось лиховісної й моторошнішої реальності. Те від чого намагаєшся втекти- несподівано наздоганяє тебе і відправляє тебе у нокаут. Іноді люди почувають себе саме так.
Адо, я все таки беруся за цю справу. Думаю, що вона зможе зробити моє агентство ще більш відомим. Відомим тут, у Вольвичах. Я народився у Львові. Відівчився на автомеханіка, потім служба в армії, згодом робота в поліції. Далі участь у бойових діях у східній частині України.Я пишаюся тобою, коханий. Ти можеш довести до кінця будь яку справу.Разом з тим я відчуваю тривогу за тебе. Пообіцяй мені що будеш в офісі. Після роботи одразу йди додому. Старайся не виходити на вулицю після заходу сонця.Добре Тимуре. Зроблю так як ти сказав. Вірніше попросив.Після цього він поцілував мене в маківку і вийшов з офісу. Я залишилась сама. Треба знайти в неті інформацію про молодих людей , які зникли за останній місяць у Вольвичах та його околицях. Цим якраз і займуся. Інформацію щодо зниклих безвісти я чомусь не знайшла. Це мене насторожило. Зазвичай про зникнення людини повідомляють поліцію через дві доби. Хоч бувають випадки коли це роблять швидше. Чому поліція не захотіла цим займатися? Що насправді стоїть за зникненням звичайної дівчини?
Наступні декілька годин пролетіли для мене дуже швидко. Потрібної інформації було небагато. Ніби хтось навмисно не хотів привертати увагу до цієї організації.Чи то пак секти. Останнє більше сюди підходило. Я знайшла лише однуприватну групу у фейсбуці під назвою ,, Судний день ''. Зрозуміла одне- існує таємна секта, яка заманює до себе молодь з метою їх зомбування та перетворення на релігійних фанатиків. Від цього мороз пробіг спиною, а на чолі виступив піт. Що робити з цією інформацією я не знала.
Поглянувши на годинник на стіні почала збиратися. Робочий день завершився несподівано та швидко. Головне спокійно добратися додому. Добре що ми з Тимуром живемо в одному будинку та пізд'їзді. Навіть на одному поверсі- четвертому. Боятися нібито нема чого. І все ж я боялася. Не за себе, а за коханого.