💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Детектив » Фантомна довіра - Лана Вернік

Фантомна довіра - Лана Вернік

Читаємо онлайн Фантомна довіра - Лана Вернік

Після аптеки вони заїхали ще до магазину, купили продуктів, а потім поїхали на квартиру до Ігоря. Це була двоповерхова квартира на Подолі у старому будинку, котра дісталась Ігорю у спадок від його діда по лінії матері і в якій він нещодавно закінчив робити ремонт.

Степан приготував вечерю: рибу і салат. Він нагадав їй про ліки, а Лариса після вечері оглянула його руку.

— Кишки не лізуть? — запитав він, дивлячись на її зосереджене обличчя.

— Ні, — Лора усміхнулася, — але слід обробляти рани, щоб не потрапила інфекція.

— Хвилюватись немає причин — я в надійних руках найкращої студентки фельдшерського відділення, — Степан теж усміхнувся

— Ну не найкращої… — Лора засоромилася.

— Найгарнішої, так точно.

— Дякую…

Лора обробила опік, прийняла душ і, лиш вклавши голову йому на груди, заснула. Втомилась. Слабкість. А Степан довго не міг заснути. Він лежав обіймаючи її і прислухаючись до ледь чутного дихання Лариси. Слова Зої про те, що “дитина буде з відхиленнями… неповноцінна” лунали в його голові. Лікування не діє… та його і не було досі! Вчинити так, як запропонувала давня знайома, він не міг. Це ж лише її припущення… Він не згоден, а Лора тим більше буде проти аборту. І як? Це ж вже сформована дитина... Степан аж смикнувся від цієї думки. Ні… З дитиною все має бути добре. До того ж та, інша лікарка, не пропонувала переривати вагітність… значить надія, що дівчинка народиться нормальною — є. Можливо, слабкою фізично, але без відхилень у розвитку… ніби на доказ цього Степан відчув легенький поштовх у бік. Потім ще один. Усміхнувся. Потрібно буде завтра запитати у Лори чи давно мала бешкетує…

 

Вранці Лора прокинулась першою. Степан поруч — і це не сон... Вона так давно не прокидалась в його обіймах… раділа його присутності та ніжилась в теплі його тіла. І нехай це була чужа квартира, бо в його їм бути не можна, нехай це ненадовго і скоро він поїде — Лариса тішилася з того, що тут і тепер Степан поруч із нею. Намагалась не мріяти про те, що може бути в майбутньому, просто насолоджувалася теперішнім. Несподівано відчула поштовх у животі і від здивування ахнула та сперлася на лікоть.

— Що? — спросоння підхопився Степан, стурбовано дивлячись на неї.

— Заворушилася… — схвильовано сказала Лора, — вона заворушилася, Степане!..

— А… — він відкинувся назад на подушку, гладячи правою рукою її довге волосся, що важкими пасмами лежало на її плечі — мамо, доки ви тут вчора спали, ми з Меланією Стефанівною морзянкою весь вечір спілкувалися, а ви зараз з цього робите якусь супер-подію… — сонно промовив Степан, закривши очі і усміхнувшись.

— Вчора? — перепитала Лариса.

— Так, ти спала, а вона мене у бік штовхала, — він відкрив очі і поглянув на схвильовану Лору. — Чи це не нормально?..

— Степане… вона раніше не ворушилася, хоча вже було пора… — тремтячим голосом говорила Лариса, — я так боялась, що вона… 

— Лоро, заспокойся, мАла, все ж добре. Бачиш — заворушилася. Мабуть, вона просто чекала на мене, — Степан усміхнувся і, повернувшись набік, обійняв Ларису.

— І я тебе чекала, — відповіла, вкладаючи голову йому на плече. Вони лежали мовчки, обіймаючись, і Степан гладив її спину. Так, вона його чекала... весь цей час.   

Лора відхилила голову і їхні обличчя опинилися майже впритул. Вони мовчки дивилися в очі одне одному і Лора першою поцілувала Степана, несила опиратися потягу до нього. Вона не бачила його майже п’ять місяців і дуже сильно за ним скучила. 

— Ти впевнена, що можна? — прошепотів він, опускаючись з цілунками на її шию.

— Якщо обережно… — відповіла Лора, відчуваючи як її серцебиття прискорилось і мільйони мурашок розбігалися по шкірі, викликаючи м'яке тремтіння, що охоплювало її руки та ноги, дихання збилося, а по животу розлився пульсуючий жар… Степан повернувся до її губ, поцілував і зупинився, пильно поглянувши на Лору. Він не поспішав, хоч і бачив її збудження, а вона тонула в його гетерохромних очах і хотіла його, забувши про все на світі… навіть про те, що він не обіцяв їй бути вірним і хто вони одне одному тепер — не зрозуміло...

Вони не виходили з квартири весь день… кохалися, готували разом їжу, обідали, вечеряли… багато розмовляли. Все було, як колись. Степан розпитував Ларису про навчання — вона розповідала. Про переїзди з лікарні в лікарню, про практику на швидкій допомозі, про різні цікаві випадки… Про те, як їздила до батька Бакеро на хутір повідомити новину про народження Даринки, як холодно з нею говорила Тоня, як майор Смірнов з одного погляду вирахував, що вона вагітна… Про те, як бачила Романа і Ігоря і як не наважилася попросити їх про допомогу…

Степан слухав і жалкував про те, що не був з нею весь цей час, але не озвучував свого жалю... Про дзвінок Лори в Англію він знав… і те, як говорила Тоня про Ларису йому тоді дуже не сподобалось, і знову не став нічого Лорі про це говорити. Він слухав... Лариса розповідала про те, як саме дізналася про вагітність її мама, про нараду ліцеїстів, про таку потрібну їй допомогу від них. Як ліцеїсти знаходять їй зараз можливості підробітку і як староста, несподівано, стільки для неї робить… Навіть не думала, що отримає допомогу від чужих, по суті, людей… і як жалкувала про рішення прийняте зопалу — лишити ключі в квартирі… А як жив він? Степан відмахнувся, що його візити до Колумбії і перемовини з FARC не варті її уваги, до того ж Фурія не дуже задоволена результатами. Хоче спростити схему кожного разу все більше й більше.

Говорити Ларисі про Африку?.. Там, очікувано, все спалахнуло. У Конго воюють всі, кому не лінь… У Сомалі, Еритреї і Ефіопії без особливих змін… Сьєрра-Леоне, Ліберія… Загострення ситуації в Югославії… — про це Лорі говорити точно не варто, особливо, в її теперішньому стані…

І Степан розповідав їй про неймовірну природу Колумбії, про те, які там гарні і цікаві рослини, включаючи коку, що їй би сподобалося те різноманіття квітів, птахів і тварин… Розповідав, як вразила його зустріч з колібрі, які вони гарні і незвичайні. Такі маленькі і такі сильні водночас. Про форми і довжини їхніх дзьобів, про колір пір’я…

Відгуки про книгу Фантомна довіра - Лана Вернік (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail:
Схожі книги в українській онлайн бібліотеці readbooks.com.ua: