Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані - Віктор Тимчук

І на мить здається, що то звучить живий голос самого Тараса Шевченка.

Цвітуть каштани. Синіє Дніпро. Сонце розпускає святкові шати і гріє, золотить усе довкола.

А над нами схиляє голову Тарас, ніби дослухається до чогось, ніби хоче вловити наше дихання.

На небі — ні хмарини. Чиста, бездонна глибина переливається в золотому шовку.

Чуєш, Дніпре?

Чуєте, лани, гори?

Чуєш, Тарасе?

Це співають твої діти, внуки твої, твоє майбутнє — про щастя співають.

Глянь, сяють у них ромби на грудях — університетські значки. Палають очі — зірко, розумно, мрійливо.

У різні кінці країни роз’їдуться ці юнаки й юнки, та не забудуть ні Дніпра, ні тебе, ні землі, де здружилися, ні тих ідеалів, в ім’я яких училися!

«Людино! — хочеться вигукнути на повні груди в цю хвилину. — Ти — творець життя і щастя на землі. Я це знаю і мрію віддати тобі все, що маю і чим спорядили мене у путь-дорогу мати, вуз, комсомол… Тобі, людино, мої думки, мої мрії, діла, моя робота і життя моє — слово!»

«Дорога моя дружинонько! У ці домашні дні хай світять тобі рутнівські зорі, а гріють моя любов та полтавські галушки. Мене вже взяли на роботу в «Спортивну газету» — ще до одержання призначення. Казали, як народиш сина, й тебе візьмуть. Міцно цілую — Віталій Гайдук».

Віталій при мені написав і відправив цю листівку Варі.

А я все думаю про Олю, про Олині очі…

Голубі, мерехтливі, схожі на мигдаль очі.

Тільки раз, єдиний раз глянули вони в мою душу, а полонили її назавжди, на все життя.

Очі…

Не можу позбутися вашої влади. Коли, бувало, дивився у розширені чорні зіниці, здавалося, що заглядав в глибоке чисте джерело. Пам’ятаю, хлопчиськом любив стояти над криницею — там, унизу, в срібній яснині дзеркала, виднілися небо і моє відображення. Усміхався — і мені наче усміхалася криниця.

Та приходили люди, опускали відра і каламутили яснину, сонце і небо кришилися хвильками, кругами. Чекав, поки вода відстоїться.

І знову бачив у ній небо.

І знову радів.

Але ви, Олині очі, більше не засвітите мені. Світитимете іншому. Інший бачитиме у бездонності зіниць ваших своє відображення, питиме джерело — чисту наснагу душі, інший усміхатиметься вам.

«Ти запізнився, любий…»

О кляті очі!

Перестаньте снитися, згиньте, не мучте мене, дайте спокій хворому серцю!..

Після розподілу призначень виходжу з університету. Б’є в очі сонце. Яскраве, літнє. Доцвітають каштани. Небо голубе, високе й просторе, наче моя юність. У кишені несу блокнот. З пам’ятними написами друзів:

«Юрку! У людини нема і не повинно бути сучасного. Є минуле й майбутнє. Інколи дивися на пройдене, але завжди — тільки на далекі горизонти. І хай аллах допоможе тобі! Микола Слободян». «Перед тобою лежить terra incognita — земля невідома. Так будь на ній господарем. Володимир Пироженко».

«Історія, як і вулиця, повна різних несподіванок. Грицько Розбишака».

«Не збивайся на манівці, йди своїм шляхом, іди й не зупиняйся. Зіна Весняна».

Іду!.. Мої крила розпростерті жагою лету.

У вітрилах моїх — нестримний вітер руху вперед.

Прощай, альма-матер!

Я входжу в навстіж розчинений і принадний світ безмежжя — у великі води, у широкі броди самостійного життя. Входжу з нерозлучним супутником моїм — чистим блокнотом. Автографи друзів займають лише три перші сторінки (знаю: ці скромні пам’ятки, як напутні благословення, як найвірніші заповіді, згадуватимуться мені навіть через роки й десятиліття), решта ж аркушів — мов білі поля рахманно-світанкових снігів… Що посію на них, що запишу завтра?

1961, 1972–1975

ТИМЧУК В. Ловці манекенів. Повість

МЕДУНИЦЯ М. Про що розмовляють закохані. Повість

Рейтар — переважно найманий солдат важкої кавалерії у Західній Європі XVI–XVII ст. та Росії XVII століття.

Бірон Ернст Йоганн — граф, герцог Курляндський (з 1737 р.), фаворит імператриці Анни Іоаннівни, творець реакційного режиму біронівщини. Після двірського перевороту 1740 р. заарештований і засланий. Помилуваний імператором Петром III.

Кесонна хвороба (кесонка) — декомпресійна хвороба, що виникає після кесонних і водолазних робіт при порушенні правил декомпресії — поступового переходу від високого до нормального атмосферного тиску.

Манекен — тут — спортивне знаряддя для тренування борців.