Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані - Віктор Тимчук

послідовниками Кольцова і Галана, Лідіна і Горбатова… Приймаючи їхню естафету, не жалійте себе, будьте чесними, сміливими бійцями партійної журналістики… Скрізь і всюди працюйте так, щоб прапор землі нашої і ленінських ідей освітлювали дорогу людям усієї планети!.. Ні пуху вам, ні пера!

Ми переживаємо свято.

Вдивляюся в обличчя друзів. Вони не такі, як завжди. У них з’явилося щось серйозніше, розумніше, світліше… Вони вже сповна відчувають відповідальність, яку беруть на себе перед народом, державою, партією… Вони вже не пустотливі хлопчики і дівчата, вони, мов ті бійці, що в сірих шинелях давали колись клятву перед боєм і серед яких стояв високий, худорлявий атлет Сергій Береговий, що з другого курсу йшов захищати підступи Славгорода від навали ворога…

Ця асоціація виникає, либонь, тому, що слово бере саме він, партійний ватажок університету.

— Я ціную найбільше дві спеціальності, — промовляє Сергій Михайлович, — лікаря і журналіста.

Знати, що сказати і коли, — талан мудрих. Цим таланом природа сповна наділила Берегового. І як добре, що ми зустрілися з ним, слухали його лекції, жили, так би мовити, під одною стріхою, а отже, не лише мали нагоду запам’ятати його найкращі риси, а н частково перейняти їх, узяти з собою, збагатитися одбірними зернами набутого ним досвіду. Той досвід, ті зерна проростуть серед людей і в наших засівах — в ім’я цього Береговий воював, заради цього обрав фах суспільствознавця, викладача вузу і щороку вітає та проводжає студентські ватаги, що, мов журавлині ключі, то прилітають з вирію, то відлітають…

Він продовжує:

— Лікар — це прекрасна і благородна професія. Журналіст — це прекрасна і висока професія. Так, висока — з точки зору суспільного становища. Ви лікуєте хвороби не окремих індивідуумів, а цілих явищ. Ваш обов’язок дбати, щоб у здорових тілах був здоровий дух. Ви законодавці моралі й свідомості. Ви ідеологи. Жоден суспільний рух не обійдеться без вас, жодний почин державної ваги немислимий без вашої участі. Ви — рупор партії і спілкування з народом. Вам дається в руки велика зброя. Тримайте ж її завжди в чистоті, напоготові. Знайте, по кому стріляти, і вмійте стріляти! Бажаю вам щастя!

Оля сиділа біля вікна. Чому вона в ці хвилини не поруч зі мною, чому навіть не гляне в мій бік? Як я жадаю, щоб вона зрозуміла Берегового, зрозуміла мене!

А слово лунає за словом. Викладачів змінюють студенти. Поети читають вірші. Дівчата втирають сльози…

І врешті, наче птаха, злітає в аудиторії пісня. Наша лірична, журналістська:

Завжди в путі, завжди в дорозі, Де літаком, де пішака.

Летять літаки, мчать машини, бредуть пісками каравани, гуркочуть цехи, пилюга стовпом здіймається над житнім ланом, на ракетному полігоні виблискує в променях першої зорі гостроноса ракета — і там, у небі, й серед пісків, на полі й у заводі бачиться скромний мандрівник з блокнотом…

І варто жить, щоб розкрутить Проблем заплутаних клубок!

Так, варто жити!

І життя прекрасне.

КОНСПЕКТ ДВАНАДЦЯТИЙ

Дні як сторінки календаря: зірвав — і нема, зірвав — і нема…

Дні як сторінки календаря…

Варя Ремез виходить заміж. Про це знаю лише я. Виходить за Віталія Гайдука. «Нарешті», — полегшено зітхаю. Варя — й поготів.

У Палаці одружень відбулась церемонія реєстрації шлюбу.

Я сидів у вестибюлі, чекав.

Аж ось оголосили:

— Тепер хай пройдуть гості.

Маршем ударила музика.

У зал заходжу я — худий, як тріска. Один-однісінький.

«Оце всі гості?» — вловлюю німі запитання в очах службового персоналу.

Гайдук і Ремез, точніше — відтепер обоє Гайдуки — не хотіли, щоб про цю подію знали на курсі. Може, тому, що Варя вже чекає дитину.

Весілля вони справлятимуть у Віталієвому селі, в Розквітному. А я їду на комсомольську будову — маю доручення журналу, в якому друкувалися мої нариси.

Обіцяю бути на золотому весіллі.

А коли так — треба дожити!

Зайшов у нашу багатотиражку. Гарбузик переписував на машинці свою дипломну. Показав відтиск мого фото, що йде в номер разом з нарисом.

— Тепер, Юрку, тебе точно залишать у Славгороді.

«Дивак!» — подумав я.

Біля університету зустрів Холода і Мусіка.

— Чув? — спитав Холод.

— Що? — спитав я.

— Лариса Короб-Краєць народила сина, — похвалився він.

— От чого досягли наші студенти! — додав Мусік.

Ще одна зустріч. З Михасем Брилем.

— Сьогодні відніс заяву до ЗАГСу.

— З ким?

— З Джульєттою. Хотіли в неділю піти, а я забув паспорт у «періодиці». В понеділок побоялися — важкий день. Пішли у вівторок…

— Щасти вам! — потис йому руку.

Михась ще взимку написав листа в Петропавловськ-Камчаіський, запитував: чи є місце в газеті? Тепер звідти надіслали виклик. Михась поїде на Камчатку з молодою дружиною, з «декабристкою» Джульєттою.

Ще новина: Охмарбай відпустив бороду.

Тосік також перестав голитися.

Випускники!..

Моя любов безсила розтопити кригу Олиного серця.