Вушко голки - Кен Фоллетт
Можливо, такий самий метод згодиться і тут?
Звичайно, скоріш за все Фабер потонув. Якщо ні — то, напевне, він уже в Німеччині. Але жодна з цих версій не передбачає розвитку дій, тож розглядати їх не має сенсу. Приймаємо за робоче припущення, що Фабер живий і перебуває на якомусь шматочку суші.
Ґодліман вийшов з кабінету та спустився в кімнату з мапами. Тут перед мапою Європи з цигаркою в зубах стояв його дядько, полковник Террі. У штабі таке видовище тепер не рідкість: військові вищих чинів, що задумливо розглядають мапи й намагаються оцінити шанси англійців у цій війні. Рішення вже прийняте, механізм уже запущено — і тепер лишається тільки чекати та дивитися що з того вийде. Террі побачив племінника.
— Ну що, як тобі Черчилль?
— Він пив віскі, — відповів Ґодліман.
— Та він увесь день п'є, але на нього це, схоже, не діє. Що він сказав?
— Хоче бачити голову Голки в себе на столі, — Ґодліман підійшов до карти і ткнув пальцем в Абердин. — Слухай, уяви, що ти маєш вислати субмарину за своїм шпигуном. На яку мінімальну відстань можна безпечно підійти до берега?
Террі став поруч і уважно подивився на мапу.
— Я б ближче як на три милі не підходив. А взагалі краще зупинитися десь миль за десять.
— Добре, — Ґодліман витяг олівця і провів дві лінії вздовж берега — на відстані трьох і десяти миль відповідно. — Так. А якби ти був мореплавцем-любителем та мав крихітне рибальське судно, як далеко ти б міг вийти, перш ніж стане страшно?
— Тобто на яку відстань безпечно виходити в море з такими навичками та на такому судні?
— Саме так.
— Треба спитати в моряків. Я б сказав миль п'ятнадцять-двадцять, — знизив плечима Террі.
— Згоден, — Ґодліман обвів дугу у двадцять миль навколо центра Абердина. — Ось я до чого: якщо Фабер живий, то він або повернувся на велику землю, або перебуває десь ось тут, — він показав на частину моря між лініями та дугою.
— Але тут лише відкрите море.
— А в нас є мапа більшого масштабу?
Террі відкрив шухляду і знайшов велику мапу Шотландії, яку охайно розвернув на комоді. Ґодліман переніс свої помітки на нову карту. Лише море.
— Поглянь-но, — раптом помітив щось професор.
Просто на східному кордоні означеної зони був вузький острів завдовжки десять миль.
Террі схилився над папером.
— Штормовий острів, — прочитав він. — Годяща назва.
— Б'юся об заклад, що він тут! — ляснув по столу Ґодліман.
— Ми можемо когось туди відправити?
— Не раніш як вщухне шторм. Блоггс у Абердині — я знайду для нього літак. Як тільки погода покращиться — зможе негайно вилетіти, — професор був уже в дверях.
— Хай щастить! — гукнув у спину Террі.
Ґодліман бігом дістався свого кабінету та схопив слухавку.
— З'єднайте з містером Блоггсом, Абердин, будь ласка.
Довелося зачекати, розважаючись малюванням Штормового острова у блокноті. За формою він нагадував верхню половину ціпка — з ручкою замість західного кінця. Загальна довжина, мабуть, не перевищує п'ятнадцяти миль, а ширина — півмилі. Цікаво, це просто шматок скелі? Чи якісь пасовища для вівчарів? Якщо Фабер тут, можливо, він примудрився вийти на зв'язок із субмариною, тож Блоггс будь-що має бути на острові раніше за підводний човен. Непросте завдання.
— З'єдную з містером Блоггсом, — сповістив жіночий голос у слухавці.
— Фреде?
— Вітаю, Персі.
— Я майже переконаний, що він на Штормовому острові.
— Ні. Ми щойно його заарештували, — повідомив Блоггс.
Стилет був дев'ять дюймів[49] завдовжки, мав рукоятку з ритуванням та невеличку поперечку. Кінчик, більше схожий на голку, був неймовірно гострим. Ідеальна зброя для вбивства. Ще й нещодавно відполірована.
Блоггс разом з головним інспектором Кінсайдом мовчки дивилися на стилет, не маючи жодного бажання його торкатися.
— Він намагався сісти на автобус до Единбурга, — повідомив Кінсайд. — Його помітили коло квиткової каси та спитали про документи, а він кинув свою валізу й побіг. Коли пробігав повз кондуктора, вона вдарила його по голові своєю машинкою. Він хвилин десять був непритомний.
— Давайте до нього зайдемо, — запропонував Блоггс. Його провели до камери.
— Сюди, — запросив Кінсайд, показуючи на одну з них. Блоггс глянув на чоловіка крізь грати. Той сидів на стільці коло дальньої стінки, спираючись на голу цеглу. Руки тримав у кишенях, очі заплющені.
— А він не новачок у камерах, — зауважив Блоггс. Високий, вродливий, з темним волоссям. Схожий на Фабера, судячи з фото, але треба переконатися.
— Хочете увійти? — спитав Кінсайд.
— Хвилиночку. Скажіть, а що було у його валізі окрім стилета?
— Грабіжницьке приладдя. Гроші дрібними банкнотами, багато. Пістолет та трохи патронів. Чорний одяг і взуття на каучуковій підошві. А ще дві сотні цигарок «Лакі Страйк».
— Фотографій не було?
Кінсайд похитав головою.
— Чорт, — зітхнув Блоггс.
— За документами він Пітер Фредерікс, з Вемблі, Мідлсекс. Каже, що майстер, виготовляє інструменти. Без роботи. Шукає місця.
— Майстер? — скептично перепитав Блоггс. — У Британії вже років чотири немає жодного безробітного майстра. Шпигун би про таке знав.
— Хочете самі його допитати? Чи краще мені?
— Давайте ви.
Кінсайд відчинив двері, і Блоггс зайшов за ним. Чоловік байдуже розплющив очі — він навіть не поворухнувся. Кінсайд сів за невеличкий простий стіл, а Блоггс сперся на стіну.
— Ваше справжнє ім'я? — почав Кінсайд.
— Пітер Фредерікс.
— Чому ви так далеко від дому?
— Шукаю роботу.
— Чому не в армії?
— Хворе серце.
— Де ви були останні кілька днів?
— Тут, в Абердині. А до того в Данді. А ще раніше — у Перті.
— Коли ви приїхали до Абердина?
— Позавчора.
Кінсайд глянув на Блоггса — той кивнув у
